Розділ 20

— З коханкою?.. — Приголомшено запитав Джим, поки вони складали брудні тарілки, ставлячи їх одна на одну, щоб зручніше було донести на кухню. — Тобто з жінкою?

— Батько казав, що так.

— Але хіба може бути жінка з жінкою?.. Після шлюбу?.. У жалобі? — Чим більше Джим ставив запитань, тим менше отримував відповідей. Його очі ставали все більшими, а волосся на потилиці починало ворушитися.

— Батько й сам не може цього пояснити. Коли я запитувала, відповідав, що мати — шльондра. І більше нічого сказати не може. — Зітхнула Шарлотта. — Я не думаю, що моя мати була такою. Можливо, трохи закоханою, — вона задумливо зморщила носик. — Але не шльондрою.

Джим підійшов до Шарлотти ближче. Він хотів, щоб вона поклала решту тарілок йому — полегшити її ношу. Але забув, що мусить сказати це вголос, учувши неймовірно легкий аромат від її шкіри. Це пахло як ранкова роса на траві і якісь квіткові домішки.

— Парфуми? — З подивом запитав Джим.

— О, ви відчули? — Шарлотта підійшла ближче й грайливо відкинула голову назад, підставляючи шию, щоб юнак міг краще розібрати запах.

— Це неможливо не відчути… — Джим зробив скромний крок назад, а Шарлотта знову підійшла ближче.

— Нюхайте, нюхайте, — наполегливо промовила вона. — У цьому домі більше нікому оцінити мистецтво змішування.

— Ви самі приготували? — Тремтячим голосом запитав Джим, відчуваючи, як слабшає перед її чарами.

— Довелося. — Вона знизала плечима, і тарілки в її руках затремтіли, цокаючись одна об одну. — Батько не купує мені таких розкошів.

— Ч-чому ви називаєте містера ван дер Кіма батьком? Він же ваш дядько? — Роблячи ще один крок назад, запитав Джим. Цього разу Шарлотта опустила голову, зітхнула й не переслідувала його.

— Батько виховував мене з пелюшок. Казав називати «тато». Та й іншого батька я не знала. У найтемнішому куточку своєї душі, — Шарлотта знизила голос і зашепотіла, відводячи очі. — Я шкодую, що взагалі знаю, що таке «батько».

Ця фраза змусила Джима прирости до підлоги. Він більше не міг рухатися й навіть дихати. Груди стиснув біль. Його батько помер від тяжкої хвороби. А до того все життя ходив у море. Джиму майже не вдалося відчути присутність батька у своєму житті. А директор Реджи ледь встиг приголубити юнака, як продав його, хай і для кращого життя.

Ця дівчина стала гірким розчаруванням, яке скупчилося на кінчику його язика. Але вголос він лише запитав:

— Батько вас бив?

— Тільки за грубі промахи.

Важкої руки Джим не знав. Замислився, але не знайшовши з чим порівняти у своєму житті, не зміг пожаліти Шарлотту. І зібравшись із силами просто знову почав допомагати з прибиранням.

Руки Джима тремтіли, коли він ніс посуд, перебуваючи так близько до Шарлотти. Поділ сукні торкався його ноги в простому старому черевику. Але йому здавалося, що він шкірою відчуває її дотики.

— Де вас поселили? — З цікавістю запитала Шарлотта, замочуючи тарілки й столові прилади у великому тазу, повному гарячої води.

Усе для миття приготувала Естер, але самої кухарки не було видно. Джим озирався, побоюючись зустрітися очима з кремезною жінкою, яка раніше проганяла його з кухні.

— В одній із кімнат для прислуги. — Відповів він. — Там на вікні немає ґрат.

— Справді? — Шарлотта взяла лляну ганчірку й змочила її оцтом. Різкий запах вдарив їй у ніс, і вона, мило примружившись, двічі чхнула.

— Хай вас Бог береже. — Бездумно сказав Джим.

— Дякую, але батько вимагав від священника відлучити мене від церкви до шлюбу. Щоб я спокутувала гріхи матері відстороненістю від Бога. — Вона знизала плечима. — І я зовсім не знала, що в цьому домі є вікно без ґрат. Ймовірно, попередній слуга добре підготувався до втечі.

— Хіба це неможливо помітити?

У кутку кімнати стояв великий мішок із золою. Шарлотта наказала принести його ближче. Було зручно сидіти на низьких дерев’яних стільчиках біля таза й мити посуд. Джим скорився й швидко пристосувався. Вона розчиняла жир оцтом, він натирав і ополіскував. Потім залишали сушитися на рушниках.

— Не помітити, що в цьому величезному домі, в кімнаті, куди не заглядають люди, немає ґрат на вікні? Досить просто. І штори батько воліє тримати зачиненими, щоб ніхто не міг підглядати за внутрішнім життям мешканців. Це зберігає горду чесноту. — Монотонно говорила вона слова, завчені напам’ять замість молитви.

— Ні… Я не про це. Хіба неможливо не помітити, що ви не відвідуєте церкву? Це ж… пляма на репутації молодої жінки… — Невпевнено говорив Джим. Сам-то він до церкви не був привчений, скільки б його матінка не намагалася вплинути. Але він був наче маленький бісик, який або засинав на лаві, або тікав раніше, ніж священник почне проповідь.

— Батько теж не ходить до церкви. У нас є невелика капличка на території маєтку. Але ми й туди не ходимо. Мені не можна, а йому ніколи.

— Тоді ми з вами антихристи?