Розділ 18

— Джим Кукі. — Тепер представив слугу Шарлотті Норман.

Джим розглядав компоненти супу. Вода; білок, знятий з дрібного яйця; кілька різних овочів тонко нарізаних і шматочок масла, який плавав на поверхні кількома золотими краплями.

Деякий час родина ван дер Кімів їла в тиші. Джим теж мовчки й кваплячись торохкотів ложкою по тарілці.

— Не потрібно поглинати їжу так швидко.

Він завмер, почувши голос Нормана, і підняв на нього очі з-під лоба.

— Ти вже нікуди не поспішаєш, Джиме. — Знову промовив він. Його голос став ще суворішим і повчальнішим. Юнак уперше відчув на собі, що таке слухати його як лікаря, а не просто багатого пана. — Щоб не болів шлунок — їжу поглинають повільно й усвідомлено. Пробують на смак кожен окремий елемент і як відчувається гармонія на язиці. Ось так. — Норман зачерпнув ложку порожнього супу, поклав у рот і, не відриваючи погляду від Джима, повільно проковтнув. Він опустив ложку в суп. Набрав знову порожнього супу. Підніс до рота й випив. Розтягуючи задоволення від кожного ковтка.

Потім Норман потягнувся за серветкою й промокнув губи.

— Чому ви навіть перцю не взяли?

Джиму здавалося, що він зрозумів складники супу, тому осмілів і запитав.

Шарлотта раптом пирснула сміхом.

Норман метнув на неї погляд, повний розчарування. Але слідом попросив її ж відповісти:

— Шарлотто, скажи Джиму.

Вона стримала посмішку й повернула своє гарне обличчя:

— Батько віддає перевагу вживанню рідкої їжі. Вона легше засвоюється.

— А хіба тільки від рідкої їжі шлунок працюватиме добре? Тепер я розумію, чому вам не потрібен був горщик…

Кутики губ Нормана, які він з трудом утримував у нейтральному положенні, остаточно опустилися вниз.

— Це не ваша турбота. — Стискаючи серветку, наче тримаючись за неї, грубо відповів Норман.

Він кинув серветку на стіл і схопився за свою тростину.

— Допоможи. — Кинув містер ван дер Кім.

Джим і Шарлотта підскочили одночасно. Вони завмерли, як два зайці під поглядом великої небезпечної змії. Норман перевів очі з дочки на слугу, розмірковував ще кілька митей і повторив:

— Джиме, допоможи.

Шарлотта сіла, а Джим зробив кілька невпевнених кроків до Нормана. Він не знав, у чому саме мала полягати його допомога, тому йшов повільно.

— Поспішай! — Норман нетерпляче стукнув тростиною по підлозі, а другою рукою дістав із кишені піджака золотий годинник на довгому тонкому ланцюжку. — Мені скоро приймати пацієнтів.

Джим прискорив крок, а останні два й зовсім пробіг.

Його посадили на самий дальній кінець столу, спиною до дверей. Коли ж Норман сидів на протилежному боці — навпроти нього. Шарлотта сиділа ліворуч від Нормана. Вона була набагато ближче, але містер ван дер Кім захотів скористатися допомогою юнака.

Джим безпорадно глянув на дівчину, але та опустила погляд і не змогла йому нічого підказати.

— Тримай стілець і прибери його, коли я встану. — Пояснив йому Норман.

Джим міцно вчепився пальцями в спинку стільця, навіть не підозрюючи, що з першого разу в нього не вийде зрушити його ні на волосину.

Норман сперся на тростину, піднявся, але вийти не зміг. Знову сів і повернув голову, дивлячись на Джима через плече:

— У тебе сил немає? Які краплі мені тобі дати? — Уголос розмірковував він. — Беладону, миш’як, аконіт? А може, — він знову стукнув тростиною по кам’яній підлозі, — ти хочеш стейк?!

— Спробуйте ще раз, пане. — Стиснувши зуби, Джим напружив кожен м’яз у своєму тілі. Жилами заграли. І вена на чолі проступила. — Ще раз! — Роздуваючи щоки від напруги, сказав він.

Норман знову піднявся й зі стогоном Джим відтягнув стілець.

Господар обтрусився й повернувся, щоб подивитися на розчервонілого й спітнілого слугу:

— Дівчина двадцяти років робить це з більшою легкістю, ніж дорослий чоловік. — Фиркнув він, говорячи про Джима в третій особі, виявляючи найвищий ступінь грубого звертання. — Дізнайтеся секрети й на вечерю продемонструйте здібності вищого рівня.

— Так, пане. — Джим схилив голову.

Ще кілька миттєвостей вивчаючи його маківку, Норман звернувся до Шарлотти:

— Поговори з ним. І не забудьте прибрати. — Вільною рукою він указав на стіл. Для Шарлотти це було не вперше, тому вона мовчки кивнула. — Я буду зайнятий у східному крилі. Без особливої потреби не турбуйте мене до вечері. І іншим слугам передайте.

Не чекаючи більше жодної реакції, Норман повернувся спиною й пішов, постукуючи тростиною: здорова нога, тростина, хвора нога. Джим уже впізнавав цей ритм.

Коли двері за містером ван дер Кімом зачинилися, він повернувся до Шарлотти й, не знаючи, як поводитися, видав перше, що спало на думку:

— У вас дуже суворий батько.

— А він мені й не батько, зовсім, — посміхнулася вона.