Розділ 16

Естер провела молоду пані до обідньої зали.

Велика кімната. Крізь щілини між камінням лилося денне світло, що проникало всередину разом із холодним березневим вітром. Вугілля в старому каміні ледь тліло, задушене поривами повітря. Вікна були зашторені, а освітленням слугували лише недогарки свічок, розставлені в лінію по центру столу. Одна майже на краю лівої сторони, друга посередині й третя справа. Стіл стояв уздовж вікна. Стоячи біля дверей, добре було видно лише його вузьку грань із тонким витонченим різьбленням. Його замовив у столяра Норман. Це була рідкість — нова річ у домі.

Постукуючи тростиною, роблячи важкі кроки, містер ван дер Кім з’явився за спиною Шарлотти й Естер.

— Уже тут? — Норман, підтягуючи ногу, зайшов до кімнати й, обходячи жінок, першим пішов до столу. — Де юнак?

— Новий слуга? — Побліднувши, запитала Естер. — Я думала… слуги не їдять разом із господарями…

— Я не про це питаю. — Він притулив тростину до столу й зі скрипом відсунув важкий дерев’яний стілець. — Я запитав, де він перебуває. У маєтку йому не можна вештатися. — Закінчив Норман, нарешті сідаючи й плеснувши в долоні, підганяючи кухарку принести їжу.

— Ймовірно, у себе в кімнаті. — Прошепотіла Естер, заметушившись і схопивши кілька страв, які Томас заздалегідь приніс із кухні, поставила на центр столу.

— Що значить «ймовірно»? — Норман злегка примружив брови.

— Я передала клопоти про нього Томасу. — Її голос став настільки тихим, що навіть Шарлотта, яка стояла поруч, не могла розібрати, що бурмоче жінка.

Норман опустив голову на груди й важко зітхнув:

— Я просив тебе, Естер, подбати про нього! — У пориві гніву він обрушив удар такої сили, що супниці й плоскі тарілки, чашки, ложки й виделки затремтіли, задзеленчали й застогнали.

Шарлотта від страху ікнула.

— Сідай за стіл. — Наказав їй Норман, і дівчина, прикусивши язика, виконала його вимогу.

— Знайди слугу й приведи сюди. Він їстиме зі мною. У нього пристрасть до жирного, солоного й смаженого. Я мушу контролювати його харчування.

— Так, так, пане. — Жінка низько вклонилася. Вона кинулася до дверей, збираючись вийти, як почула оклик.

— І Естер!

— Д..так? — Вона обернулася. — Пане?

— Якщо я попросив тебе — то ти й виконуєш.

— Наступного разу… я буду уважна. — Вона присіла в реверансі.

— Наступного разу не буде. — Норман повільно підняв на неї очі. До цього він старанно розглядав срібну ложку, наче вперше її бачив чи перевіряв на чистоту. — П’ять батогів. Такі помилки коштують п’ять батогів.

— Батьку! — Вигукнула Шарлотта й поклала руку на тильний бік долоні Нормана, але він струснув її. І мовчки подивився на дочку. — Не карайте Естер! Прошу! — В її очах скупчилися сльози. — Благаю…

— Це покарання на наступний раз. — Спокійно відповів, наче не пообіцяв висікти нещасну літню кухарку. А потім кивком голови дозволив Естер вийти.

Щойно великі дубові двері за нею зачинилися з жахливим стогоном, який вітер розносив по всій їдальні, Шарлотта повернула обличчя до Нормана:

— Дякую, батьку, дякую… — Схлипуючи, пробурмотіла вона.

— Припини плакати. Витри щоки й тримай своє обличчя. Я познайомлю тебе з моїм новим слугою.

— Хочете, щоб я вийшла за нього заміж? — Простягаючи руку до накрохмаленої серветки, запитала Шарлотта.

Норман на мить підняв брови:

— Коли благородні пані ставали дружинами чоловіків з низькім статусом?

— Коли чоловіки низького статусу їли за одним столом з людьми, що мають благородну кров? — повернула йому Шарлотта, насправді щиро дивуючись і піднімаючи брови вгору так само, як він. Це робило її схожою з Норманом.

Містер ван дер Кім набрав ложку гарячого супу і повільно проковтнув:

— Це особливий слуга. Він актор театру. Ушануємо мистецтво обідом, а не обітницею.