Розділ 15

— Ваш батько прибув додому. — Естер увійшла до кімнати Шарлотти.  

Це була найсвітліша кімната в замку. За підвіконням, на якому стояло велике дзеркало, було ґратчасте вікно без фіранок. І якби це був перший поверх — усе життя молодої господині було б на показ слугам. Містер ван дер Кім, може, й був немилосердною людиною, але честь і гордість родини вмів берегти.  

Збоку від вікна стояла невелике ліжко з чотирма дерев’яними опорами, грубо вирізьбленими невмілою рукою. Але постіль була застелена акуратно. Жодних складок, і відчуття, що там узагалі хтось ночує, — теж не було.  

Дівчина сиділа в білій сукні перед дзеркалом і розчісувала довге тонке волосся.  

— З молодим слугою. — Продовжила Естер.  

— Для мене?  

— Для себе.  

У кімнаті повисла тиша. І так тихо стало, що чулося гойдання павутини під стелею, де гуляв холодний вітер.  

— Яке розчарування. — Ледве помітно скривившись, відповіла вона.  

— Так не можна, юна госпожо. — Естер підійшла ближче, присіла в ногах Шарлотти. — Дозвольте вам допомогти. — Вона простягнула руки.  

— Тільки не кажи мені, що ти не розчарована. — Зітхнула дівчина, простягаючи простий дерев’яний гребінець. — Ми всі сподівалися, що він згине в морі.  

— Не кажіть так. Містер ван дер Кім — опора родини. Де ж ви братимете гроші, якщо заміж не хочете й від татусі позбутися мрієте?  

— Сама зароблю.  

— Не кажіть дурниць. У вас немає схильності до медицини.  

Шарлотта надула губи й подивилася на своє обличчя. Вона вступила в шлюбний вік, але обличчя все ще не втратило юнацьких рис. А в очах усе ще блищали іскри живого. Навіть цей дім не загнав Шарлотту в нескінченну тугу.  

— А… — Протягнула вона. — Цей новий слуга — гарний?  

— Усяко кращий за того, за кого вас сватали. Але дуже дивний. Тримайтеся від нього подалі. З головою… біда.  

— Хочу з ним познайомитися! — З гарячою радістю палко заявила Шарлотта, поправляючи корсет. В її очах спалахнув небезпечний блиск цікавості. — Побачу його за обідом? — Вона вхопилася за спинку стільця й обрушилася, дивлячись на Естер.  

— Я… — Збентежилася жінка. — Відмовила йому в їжі. Я заборонила йому називати себе на ім’я й просити їжі, перш ніж ваш татусь не накаже його нагодувати. — Вона опустила очі в підлогу. — Негідник назвав мене товстою! — Обурилася вона.  

Шарлотта завмерла, не в змозі щось сказати. А потім розреготалася, прикушуючи долоню, щоб приглушити звук.  

— Есте… — Вона сміялася до сліз. Її щоки почервоніли, а на руці вже залишився глибокий слід від зубів. Але Шарлотта реготала до упаду. — Естер!  

Жінка спочатку слабо посміхнулася, а потім почала хихотіти разом із молодою господинею.  

— Поправте сукню, — крізь сльози, трохи задихаючись і трясучи пухким животом, сказала Естер, — тепер у домі живе ще один чоловік.  

Шарлотта міцно притиснула руки до корсету й розреготалася ще сильніше:  

— Батько не видасть мене за слугу заміж, навіть якщо я буду дуже порочною дівчиною. Цього разу я збираюся відвоювати в нього право на незалежність! — Молода госпожа говорила впевнено, бадьоро.  

Але ось з обличчя Естер посмішка сповзла. Спочатку опустився вниз лівий кутик губ, а потім правий:  

— Містер ван дер Кім погано виглядав. Боюся, останнє лекційне турне забрало в нього багато сил і настрою. Не надумайте поводитися непристойно. — Зітхнула служниця. — Інакше ударів тростиною вам теж не уникнути.