Розділ 10

Норман насилу розпрямив свою хвору ногу на ліжку. Він закусив покривало зубами й довго розминав стопу, гомілку й коліно, поки судома не відпустила.

Саме через це він відмовив Джиму в виході на єдиній, за шість годин їзди в екіпажі, зупинці на постоялому дворі.

Візник був зайнятий тим, що поїв коней. А сам Норман був не в силах зійти разом із юнаком.

Тільки він знав, як це — відчувати постійний біль. У якийсь момент він був хронічним, ниючим — такий можна було ігнорувати. А в інший ставав нестерпно гострим — який треба було ігнорувати.

У більш-менш благодушному настрої, який ніяк не відбивався на його обличчі, в супроводі візника він вийшов у великий зал судна, де подавали сніданок.

Хліб, хліб, хліб. Булочки. Здоба. І знову хліб.

Роздратований, він узяв хліб і, сівши за столик, став повільно розмазувати масло по шматку випічки. Норман не прагнув це з’їсти. Він радше робив вигляд, що зайнятий сніданком, сам зосереджено слухаючи розмови навколо себе.

Ці люди пливли до Шотландії. Частина з них однозначно були тими, хто, як і він сам, поверталися додому.

Норман хотів знати, про що говорять люди. Це було корисно, щоб не робити помилок, яких суспільство не прощає.

— Допоможіть!

— На кораблі є лікар?!!

Раптові крики оглушили Нормана.

Люди забігали, заметушились.

Але він не поспішав щось робити. Продовжував сидіти, поки всі не розступилися.

— Це лікар!

— Ви лікар?!

До його столика бігли чоловік і жінка, волочачи за собою юнака, що досяг статевої зрілості — невдалий розпещений син.

— Це доктор ван дер Кім!

Хтось його впізнав. Але Норман продовжував дивитися в тарілку й старанно намазувати масло на хліб.

— Ви ж лікар! Чому мовчите?! — Накинулася на нього з криками жінка.

— Допоможіть нашому синові! Врятуйте його! — Обрав іншу тактику розмови чоловік.

— Три фунти за пораду й ще два за успішне лікування. — Меланхолійно заявив Норман.

У гостьовому залі стало тихо. Тільки юнак оглушливо кашляв, намагаючись позбутися крихти, що невдало застрягла в горлі.

— Ви — злодій, а не лікар! — Закричала жінка.

Але чоловік кинув на стіл монети:

— Допоможіть нам!

Норман лише на мить глянув на задихаючогося молодого чоловіка й дав вказівки:

— Станьте за його спиною. Обхопіть за талію. Пальці перепліть між собою. І з силою стисніть, тиснучи всередину живота. Одразу там, де закінчується всяка твердість. Це ребра. Прикладайте зусилля нижче. Інакше зламаєте кістку.

Переляканий батько сімейства робив усе, що говорив йому Норман. Його червоний син, який поступово починав синіти, жахливо кашляв, і під час чергового видиху батько стиснув його в обіймах — він виплюнув великий шматок хліба, що застряг у горлі. Дихання одразу почало повертатися до природного.

Норман продовжував розмазувати масло на хлібі, який уже настільки просочився, що верхнього шару не було видно. І йому довелося взяти ще один шматок і заново почати мастити сухий хлібний шматок.

Хлопець кашляв ще деякий час, але вже не хрипло й не безнадійно.

Йому стало легше, і помітивши це — люди, що зібралися в гостьовій кімнаті, почали аплодувати.

Щойно шум стих, Норман голосно сказав:

— Ще два фунти за порятунок життя.

— Ви нічого не зробили! — Обурився батько.

Його дружина, яка ніжно гладила сина по плечах і грудній клітці, торкаючись до цього кремезного, м’ясистого чоловіка як до ніжної дитини, теж підтакувала чоловікові.

— Я сказав вам що робити.

— За це ми заплатили цілих три фунти! — Закричала жінка, прикуваючи до сцени, що розгорнулась посеред великого залу судна безліч поглядів.

— А за умовами було ще два, після вдалого лікування.

— Ні..! — Майже тупотіла ногами жінка, але її чоловік знову дістав гаманець і кинув на стіл Нормана гроші. — Не роби цього! А ви — злодій!

Джим прийшов у гостьову кімнату якраз вчасно, щоб побачити першу вимогу Нормана про гроші.

Він сперся на стіну й тихо спотсерігав.

Цю людину навіть професія не зробила чутливою. Йому немає на що сподіватися, із сумом зрозумів Джим.