Розділ 7

Реджинальд провів гостя до екіпажу, ввічливо відчинив двері. Він почекав, поки Норман сяде в карету, і навмисне голосно грюкнув дверима.

У маленькій кімнаті спільного проживання вся трупа згрудилася біля ліжка Джима, який лежав пластом, на спині, і дивився в стелю.

Усі чекали новин.

— Збирайся. — Реджинальд увійшов без стуку й завмер у дверях. — Джиме, збирайся в дорогу. Містер ван дер Кім запропонував тобі довгостроковий контракт на служіння у своєму домі.

— Я не слуга. — Джим повернув голову й уставився на Реджи очима, повними злих сліз. — Я не слуга, не служив і не хочу. Я — актор, містере Кім. Це моя душа, моє покликання…

— Твій господар сказав, що збирається написати п’єсу й бажає, щоб ти грав для нього. Він був турботливим і викупив тебе за цілих сорок фунтів. Подумай. Ми, твоя родина, зможемо прожити більше ніж пів року на ці гроші. А ти взагалі рік будеш ситий, одягнений і в теплі. Під боком містера ван дер Кіма.

— Хіба не ти вчора казав, що він груба людина? Безсовісний, без поваги?! — Він мало не зірвався на крик.

— Джиме! — Актор, який грав Хозе, схопив його за руку, не дозволяючи розмахувати кулаками в бік директора мандрівного театру.

— Зі мною ви заробили б більше! Я граю головні ролі в кожній виставі! — Вириваючись із хватки, знову крикнув він, сідаючи на ліжку. Його акуратне чорне волосся прим'ялося, розкуйовдилося. Він був схожий на розтріпану вуличну собаку.

— Ти не думай, що буде з трупою! — Рявкнув Реджи. — Їдь із паном і рви собі серце. Я зробив те, що мав зробити люблячий батько — подбав про твій добробут!

Джим судомно схлипнув. А потім різко витер мокрий почервонілий ніс тильною стороною долоні:

— Люблячий батько так не вчиняє. Я вами захоплювався, бо бачив, що ви любите театр. Але ви, здається, взагалі не вмієте любити, а спроби прикидатися батьком лише шкодять вашій егоїстичності.

Хльось!

На щоці Джима розцвів слід від удару. Чорна чубчик упав на очі. Актор, який учора грав стражника, дав йому ляпаса. Тепер відбиток його долоні палав на шкірі Джима:

— Іноді свої «хочу» й «почуваю» треба ставити на друге місце після «треба» й «буде краще». — Жорстко промовив він.

Джима проводжали майже з порожніми руками. У нього не було багато особистих речей. Маленька валізка з кількома парами сорочок і штанів, серед яких завалявся дерев’яний футляр із пудрою та помадою. Таємно він прихопив його з гардеробної.

— Ми скоро приїдемо до Шотландії й обов’язково тебе відвідаємо. — Перед каретою Реджи раптом схопив Джима за плечі й, повернувши до себе, міцно притиснув. Він прошепотів йому щось на вухо, і юнак перестав хмуритися. — Доброї дороги.

Пан Муссі відчинив двері. У напівтемній кареті Джима вже чекав незнайомець. Він сидів, переплітаючи пальці рук і дивлячись у вікно, на інший бік провулка, наче не помічаючи, що двері відчинилися.

Біля вікна, притуливши до оксамитової оббивки карети, Норман залишив свою тростину.

Це була друга річ, яку помітив Джим. Першими були шкіряні рукавички холодного синього кольору, які занадто вибивалися з прісної сіро-чорної палітри, центром якої був містер ван дер Кім.

— Добрий день, — тихо привітався Джим. Але чоловік навіть не повернув голови.