Розділ 5

П’єса тривала, але думки Нормана витали далеко від дійства. Він пожирав очима юнака, який грав Кармен. І він був шокований, що актор, який зображував Хозе, схопив його за щоки, притягнув до себе, цілуючи, розмазуючи помаду аж до підборіддя.

Норман придушив у собі бажання встати й схопити актора у відповідь, щоб гарненько струснути.

Але все ж сцена хвилювала його менше, ніж те, що ролі жінок грали чоловіки. Він чув, що це була поширена практика в дешевих вар’єте. Жінки-актриси просили багато грошей або намагалися пробитися на по-справжньому велику сцену.

Він не розумів, навіщо було обирати п’єсу, в якій потрібна жінка, якщо трупа складалася всього з п’яти чоловіків? Він не розумів, навіщо трьох із них наряджати в спідниці?! Це було якимось збоченням, яке вже просилося з дикої Америки в стару Європу?

Насилу додивившись виставу. У кінці дивлячись лише на губи з розмазаною червоною помадою, Норман відсунув від себе кухоль елю, навіть не доторкнувшись до нього.

Коли все закінчилося. Артисти двічі вклонилися. Вперед вийшов ще один чоловік. Він був одягнений багатше, ніж костюми акторів. Норман бачив, що сорочка на ньому була зі справжнього тонкого батисту.

— Директор, режисер, сценарист. — Тихо прошепотів Муссі, забираючи порожню тарілку без краплі жиру. Настільки чисту, що здавалося, її вилизали язиком.

Норман не відреагував.

Директор мандрівного театру ще раз уклонився й спустився в зрительний зал. Актори пішли за лаштунки.

Норман і, ймовірно, Реджи залишилися в повній самотності.

— Реджинальд Мун Кім. — Представився він, простягаючи Норману руку. — Вам сподобалася наша вистава?

Норман промокнув кутики губ серветкою й промовчав. Руку у відповідь він також не подав.

— Я директор мандрівного театру. — Не розуміючи, що відбувається, і навіть розгубившись, знову промовив він.

Норман опустив свою руку в кишеню й дістав круглий годинник на золотому ланцюжку. Півтори години. Рівно стільки тривала п’єса. Вони переписали, скоротили, змінили, навіть звульгаризували тим мерзенним поцілунком.

Перед внутрішнім зором Нормана все ще стояв вигляд розмазаної червоної помади по пухких губах актора Кармен.

— У вас було понад годину, щоб дізнатися моє ім’я в господаря мюзик-холу. — Сухо промовив Норман, відкладаючи серветку й навіть не дивлячись на директора Реджи. — Ви не виявляєте до мене поваги, і я залишаю за собою право, — він підняв на нього свої очі: одна повіка було подвійною, а інша одинарною. Незвичайні очі. — Не виявляти до вас ввічливість.

Реджинальд Мун повільно стиснув пальці простягнутої руки. Він подивився на гостя з ненавистю. Звичайно, фунт, який клієнт заплатив Муссі — це зарплата й вар’єте, і мандрівного театру на цілий тиждень. Але зверхнє ставлення лише показувало його як обурливого пана, що прикривається фальшивою шляхетністю.

— Як мені загладити свою провину? — Глухо запитав Реджи.

— До побачення. — Норман сперся на свою тростину й встав, зі скрипом відсуваючи стілець. Дерев’яні ніжки подряпали старий паркет.

Він відійшов, постукуючи тростиною й раптом зупинився. Не обертаючись, кинув:

— Поцілунок був гидким. У вас працюють лише чоловіки. Не варто пропонувати суспільству відверту розпусту.

У драконячих очах Реджинальда спалахнув злобний вогонь. Але він нічого не сказав, проводжаючи незнайомця немигтючим поглядом. Лише після того, як двері грюкнули, він знайшов Муссі й схопив його за груди:

— Як його звали?! — Пророкотав він у лице старому.

— Норман… Норман ван дер Кім. — Тремтячими губами прошепотів той, наче боячись зганьбувати це ім’я.