Розділ 4

Старий Муссі метушився. Він особисто струснув пил зі старого стільця, обтягнутого зеленим велюром. Приніс на столик газову лампу й свічку, якщо гостеві буде занадто темно.

Муссі десять разів сплеснув у долоні, змушуючи ледачу стареньку розпалити живий вогонь і приготувати жирні реберця на рожні. Сам же спустився в підвал і притягнув кухоль із дурманним елем.

Ніякої оркестрової ями тут не було. Норман був єдиним гостем, який заплатив неймовірну суму — цілий фунт! І його, розсудливо, посадили в перший ряд. Уся сцена була в його розпорядженні.

Для Нормана ця плата здавалася жахливим марнотратством. Але тут пахло торфом і м’ясом, а не огидними парфумами. І він вважав, що «Кармен» важко зіпсувати. У будь-якому разі він змирився, що йому доведеться пережити останню ніч в Ірландії, перш ніж підготують карету, на якій він повернеться додому.

— Ваша вечеря, пане… — Муссі зігнувся вдвоє, так низько, бажаючи догодити благородному гостеві.

— Містер Норман ван дер Кім. — Він представився й подивився в тарілку, на якій диміло соковите, трохи рожеве жирне м’ясо. Важка їжа для шлунка. Але виглядало апетитно.

— Містер Норман ван дер Кім, — кмітливий Муссі хотів поцілувати ручку пана через рукавичку, але гість не дозволив.

— Коли почнеться вистава?

— Коли забажаєте, містере ван дер Кім. Зараз? Через кілька годин? Може йти всю ніч для вас, — підлабузнювався Муссі.

— Зараз. — Коротко наказав Норман. — І передайте акторам, що треба грати добре. Я заплатив велику суму.

На обличчі Муссі з’явилася судомна усмішка. Це перший гість за останні три тижні. Їм були потрібні гроші! Тільки на чорнила й папір для вивіски на дверях ішли коштовні заощадження. А їм же ще треба було харчуватися й одягатися.

— Я… передам. — Вичавів він.

Старий тихо піднявся маленькими сходами, усього з трьох східців, на сцену й зник за лаштунками.

Тоді Норман узяв виделку. Вона була брудною. Він відчував це по тому, як прилипали рукавички до ручки. Але переборов почуття огиди. Наколов шматочок м’яса й поклав у рот. Свинина танула. Була такою м’якою, зовсім не волокнистою й не слизькою. З їжею йому догодили. Як і зі стелями. Вони були тут круглими, склепінчастими. І здавалося, вся тіснота ховалася по кутах, доки зверху було багато місця для дихання.

Норман не любив подібні місця. Але це йому подобалося. Він був тут єдиним улюбленим гостем, і для нього старалися. Це було схоже на домашню обставу. Норман навчив слуг бути вірними й уважними. Ці ж якості він приписав і своїй дочці. Тільки їй він ніколи не розповідав про існування «Кармен». Південцям подобалась розпуста, яку північні люди могли показувати лише чоловікам.

Муссі відсунув спочатку одну половину портьєр. Потім другу. І скромно усміхнувшись, трохи зігнувшись, він тихо покинув сцену, дозволяючи акторам увійти у свої ролі.

СЦЕНА 1. Площа біля тютюнової фабрики

(Газове світло. Дві синьйорини в строкатих спідницях сидять на низьких стільчиках, безшумно перемовляються, лише губи ворушаться. Стражник біля воріт фабрики. Хтось за лаштунками починає грати на гітарі. З’являється чоловік у синьому мундирі.)

ДОН ХОЗЕ (до стражника): Що за циганки з’явилися на площі? Не жінки, а вогонь у пороху!

(Із воріт фабрики виходить жінка. У довгій червоній спідниці, з чорним кучерявим волоссям, із застряглим білим квіточкою невинності й червоною вульгарною помадою на губах.)

КАРМЕН (до Хозе й стражника):

Не жінки — циганки, а сама любов!

З гарячою душею, де вогонь не гасне.

Там, мов вино, тече червона кров,

І б’ється моє серце — ранене прекрасне.

Норман примружився, придивився. На сцені всі були чоловіками. Кожен з акторів. І ті дві сеньйорити в різнокольорових перуках. І Хозе, і стражник. І головне… Кармен.