Розділ 53

Центр

З листів неможливо було зрозуміти всього. Проте кілька речей Грег все ж знав напевно: Алексис Алістер, молодша донька Говарда Алістера, розділилася з братами під час війни. Книжка допомогла хлопцеві встановити, що старший брат родини Алістер, Ділан, був вигнаний з оселі, коли відмовився продовжувати навчання в медичному університеті, та судячи з листів Алексис, Ділан пішов з родини сам. Дослідження історії родини настільки захопило його, що Грег продовжував читати, навіть не розуміючи, чим вся ця інформація може бути корисна йому. Та якщо чогось хлопець і навчився, так це того, що знання не завадять. Ніколи не знаєш, яку цінність в результаті вони матимуть. 

Книжка говорила про те, що середній брат, Тобіас Алістер, зрадив батька напередодні війни. Як саме, в книзі не уточнювалося, проте назва наступного розділу змусила хлопця збліднути:

ПОЧАТОК НЕСКІНЧЕННОЇ ВІЙНИ 

— Господи, невже…? — вирвалося в нього, та, швидко схаменувшись, Грег замовчав. Невже далекий пращур Кори, чий портрет й досі зберігався в її родині, дійсно був тим самим Тобіасом Алістером, середнім братом Алексис Алістер? Другим з могутньої родини Бігота, що переметнувся на бік магічних світів невдовзі до початку війни? Чи це сталося випадково? З листів Алексис Алістер зрозуміти напевне було неможливо, оскільки вони були надто сповнені емоцій.

І… невже війна, в якій народився він, й війна, про яку пишеться у книзі — одна й та сама?

Тобто, звісно, в рідному селі не раз казали, що вона триває століття, та хлопцеві ніколи насправді не спадало на думку, наскільки ця фраза була буквальною. Й навряд люди, що озвучували її, самі розуміли, про яку кількість років йдеться.

Захопившись, Грег став перебирати листи один за одним, гортати сторінки у пошуках відповіді на ключове запитання. 

В очах стояли сльози, серце боліло від усвідомлення, скільки часу займає це безглуздя. 

Аж раптом почувся свист, і одразу за ним щось посипалося на обличчя Грега. Торкнувшись власної щоки, хлопець нахмурився — то був тиньк зі стелі. Лише тоді, піднявши очі, Грег раптом зрозумів, що чує не тишу — він чув дзвін, що був настільки гучним, що в якийсь момент скидалося на те, ніби він нічого не чує. 

Хлопець стояв, стискаючи в пальцях папери, й міг одним лиш поглядом спостерігати за тим, як стеля повільно рухається на нього. 

Паніка настільки захопила Грега, що він не міг поворухнутися. Ноги прилипли до підлоги. Вся увага була сконцентрована на стелі, що наближалася, й мабуть, тому хлопець не почув наближення невідомих у формі.

Голоси доносилися до Грега немов з-за туману:

— Хапай його й побігли!

— Якщо залишити, він помре!

— Так, але ми не можемо ризикувати й залишати хоч малесенький шанс, що він не помре і залишиться тут!

А тоді перед його лицем все погасло.