Розділ 52

Прокинувшись посеред ночі, Елайза тихо застогнала, неспроможна терпіти біль. Першої ночі їй здавалося, що нічого гірше вже не буде, однак зараз думала, що надмірна активність спричинила таке довге відновлення. Дівчина й досі не могла повноцінно рухатися. На щастя, Марелій весь день був зайнятий, обговорюючи подальші плани з Міртою й Ерналейн. Щось вони там побачили у тих своїх видіннях, що змусило Ерналейн стати ще більш незносною. Як на привида, ця дівчина була останнім часом надто активною. 

До Елайзи ледь доносилися їхні голоси за спиною, проте жодного слова дівчина не могла розібрати, і саме це дратувало її з кожною хвилиною все більше. Вони явно сперечалися. 

Марелієв холодний голос перебивала дзвінка Мірта, тоді як Ерналейн було майже не чутно до певної миті. Та коли вона нарешті заговорила, це були перші слова, які Елайзі вдалося розібрати:

— Що б тут не коїлося, ця родина напряму повʼязана з Акелою. Я маю зʼясувати, що сталося з моєю подругою.

— Іноді навіть найближчі люди можуть просто покинути тебе, й на цьому все. Ніякої тайни! — це вже Марелій підвищив голос. 

— Тут щось не вʼяжеться! З положенням світів, з силою Акели… Вона була надто могутня для того, аби безслідно зникнути, і я певна, ці дві речі якось повʼязані!

Елайза зітхнула, розуміючи, що через свій стан пропускає дещо надто важливе. Якось Ерналейн вже розповідала про те, як, за її думками, працює Всесвіт. Він складається з купи світів, що живуть собі окремо, де-не-де поєднані порталами. Проте вони повільно зсуваються, раз на певний період збираючись до купи, немов куля, й стають одним цілим. Як шматочки пазла: кожен займає своє місце на кулі й таким чином стає частиною одного великого світу. І через деякий час вони знову розходяться. 

“Як вдих, коли ти вдихаєш повітря, і видих”, — пояснювала якось Ерналейн Мірті, а Елайза їх підслухала. 

Дівчина досі не була певна в тому, що саме так то й відбувається. Зазвичай вона не мала часу на те, щоб подумати про високе. Треба було жити тут і зараз й вирішувати більш нагальні проблеми. 

Зачепивши рукою коліно, Елайза повільно підтягнула коліно до грудей. Зморщилась, варто було спині відреагувати на цей рух. Що дівчина ненавиділа найбільше, так це зробити доволі звичний рух — вона мусила діяти повільно, бо інакше власний організм підведе її, а це жахливо. Бути безпорадною жахливо. Вона і так дозволяла собі це надто довго. Підтягнувши до себе друге коліно, Елайза вже мала план. Повільно ковзаючи по ліжкові, немов та гусениця, дівчина трохи підтягнулася й змогла дотягнутися до ножа. Вона не була впевнена в тому, що її ідея спрацює. Меж власних сил Елайза не знала, та спробувати було варто.

Щойно тонкі пальці зімкнулися на холодному руківʼї, сталося це.

Почувся свист, а тоді раптом роздався гучний вибух, що пронісся крізь її вуха прямо до інстинктів, минаючи розум. Стіни навколо затряслися, проте білий шум полонив дівчину. Вона не відчувала ані болю в спині, ані того, як впала на підлогу, ані того, як на неї впали речі. 

Лиш пальці міцно стискали руків'я.