Розділ 51

Центр

Весь день Грега не покидали думки про книжку й причини, з яких Адалінда дала її хлопцеві. Що вона хотіла сказати цим? Показати, чому Говард Алістер був настільки важливою персоною? Звеличувати його вчинок, ставити його в приклад, захоплюватися ним?

Їдке почуття всередині набуло фізичної форми, осівши тугим клубком в горлі. Грегові подобалася Адалінда. Він хотів вірити в те, що дівчина не фанатичка, проте… Вона працює тут, в Центрі, де з дітей ростять монстрів, спочатку перетворюючи на них фізично, а потім виховуючи ментально. 

Думати про це було боляче. Адалінда, що так мило усміхалася йому, помічала, коли йому потрібна допомога чи підтримка, була такою чуйною й емпатичною… Образ дівчини, котру Грег знав, ніяк не вʼязалася у нього з ярою прихильницею бізнесмена, чи вченого, що настільки збожеволів, що кинув власного сина. 

Хай там як, та щойно хлопець звільнився, одразу ж повернувся до книжки. Гортаючи сторінки, Грег намагався пригадати, де саме зупинився, та раптом його погляд впав на листа, затиснутого між сторінок. Папір був надто світлим й одразу впадав в око. Мʼякий на доторк, він й досі зберігав чарівний почерк, сповнений круглих ліній і гачків:

“Любий братику!

Сьогодні я була у Механікосі. Не могла не приїхати на виступ Ділана. Навіть після всього, що сталося. 

Війна змінила його — він став таким похмурим. Раніше просто був серйозним, та зараз я бачу в ньому неймовірну втому. Хотілося обійняти його, та після всього, що сталося, я б не наважилася підійти. 

Бачила і тебе, братику. Ти тримався поруч із Форальберг. Вона дивилася лише на Ділана й, мабуть, навіть не помічала, як ти вчепився у її руку. 

Лише тоді збагнула, що даремно злилася на неї. Вона завжди була вірна лиш йому, а ти… Думаю, ти взяв звичну роль — бажати того ж, що мав Ділан. 

Тоді я замислилась — а чи не залишив ти мене, бо так само зробив він? Ти ж… Пірнув за Розалі у той портал. Про вас нічого чутно не було два місяці. Тато сказав, ви померли, й облишив пошуки. А я шукала… Читала про портали все, що могла знайти. Сподівалася витягнути вас звідси, врятувати, й тим самим повернути Ділана у сімʼю. 

Але сталося не так, як гадалося, братику. За два місяці ви повернулися. Й виступили спільним фронтом. 

Ви не намагалися забрати мене жодного разу, проте Розалі забрали. 

Уяви, якою зрадженою я почувалася тоді. Як щиро ненавиділа вас обох! Мої брати, єдині, кого я справді любила…

І досі люблю. 

Після свята у Механікосі проплакала всю ніч. Ви були там, нещасні, проте разом. І в цей момент я була готова віддати все, аби тільки бути з вами. Проте найбільшим моїм страхом було побачити, як ви повертаєтесь до мене спиною. Відчути це ще раз я не була готова. 

Сподіваюсь, колись ми зустрінемося знову. 

Сподіваюсь, ми будемо по одну сторону. 

Я люблю вас, братики.”

Внизу папірець був дещо розтягнутий. Вірогідно, дівчина, що писала це, плакала. Лист був без підпису. 

Дочитавши його, Грег зрозумів, що листи читати набагато цікавіше, аніж книжку, й потягнувся за наступним.