Розділ 50

Центр

Грег повернувся до кімнати лише під ранок. Очі закривались, організм був виснажений, і все ж, навіть коли хлопець розсудливо поклав придане від Адалінди під ліжко, голова не переставала гудіти від купи думок, що ніяк не бажали відпускати його. 

Подумати лише, він тут намагається спати, а під ним знаходиться ціла історія могутньої біготської сімʼї. І яким чином Кора, його подружка дитинства, що народилася й зростала з ним в одному селі, повʼязана з цією сімʼєю? 

Надто це питання збуджувало його психіку, і хай очі закривалися, а серце ніяк не бажало заспокоюватися й дати хлопцеві спокій. В якийсь момент Грег зрозумів, що заснути сьогодні йому не вдасться. Хай би що чекало зранку – тренування під наглядом докторів, нові дослідження, будь-що, він вже не встигне набратися достатньо сил, щоб впоратися з цим, тож чому йому не спрямувати залишок енергії в цікавішу справу? 

Це було дуже дивне відчуття, діяти автоматично. Грег перевернувся на ліжку, й, не піднімаючись з нього, навпомацки знайшов коробку із застарілою книжкою й стосиком паперів, які дала йому Адалінда.

Довелося знов запалити маленьку гасову лампу, єдине джерело світла, що малося в цій кімнаті. Блякле світло ледь дозволяло розгледіти надруковані на пожовклих сторінках літери. 

Яким же розчаруванням було усвідомлення, що ця товстезна книжка присвячена оспівуванням родини Алістерів. Причому, не їхніх досягнень, а їх самих, ніби значення мало те, хто вони, а не те, що вони зробили. Десятки сторінок було присвячено Говарду Алістеру, синові відомого років триста тому винахідника. Його біографія розповідала про неймовірні успіхи у сфері технологій та інновацій, й цьому було відведено стільки розділів, що Грег неабияк здивувався, коли в наступних згадалися його діти. Виявляється, Говард Алістер мав дружину, про яку було сказано лиш, що вона мала частку акцій у компанії, заснованої батьком чоловіка. Й вони мали аж трьох дітей. 

Наступний розділ пригорнув увагу Грега, в першу чергу тому, що на полях сторінок було залишено багато відміток. Деякі рядки були підкреслені з особливою увагою. Цілий параграф виділявся на фоні інших, і все ж, Адалінда, вочевидь, вважала цього недостатнім, бо лишила на полях додатково одне коротке слово: “вдумайся!”.

Підкреслений абзац вихваляв силу й мужність Говарда Алістера, людини, що “не зламалася під тиском такого важкого вибору, коли власний син зрадив не лише його, а й всю країну. Говард Алістер поставив у пріоритет власну країну, відмовившись від сина, що мав бути його наступником. Тим самим чоловік довів, що, як ніхто інший, вартий того, аби очолювати нашу країну…”

Грегові снилися важкі сни. У них хлопець повертався до рідного селища, маючи не лише вшиту тканину тварини на лопатці, проте й ніс та вуха, як у кажана. Він був відверто страшний, й кожного разу, коли стукав у двері батьківської хати, тато лякався його вигляду, кричав, що своїм вчинком Грег зрадив його й всю свою родину. Він бив хлопця, а мама, Кора та всі селяни, що ставали свідками ситуації, кричали щось на підтримку тата. 

Ліпше було б дочитати той розділ до кінця, проте Грег заснув, впавши обличчям у книжку.