Розділ 49

Здолавши, здавалось би, нескінченну кількість сходів, Елайза настільки стомилася, що й не звернула уваги, що їх ніхто не зустрів. Звісно, вже була майже північ, і Мірта зазвичай спала у такий час, та хіба вона не хвилювалась через їхню відсутність від учора?

А може, Мірта за своїми видіннями на пару з Ерналейн взагалі не помітили, що хтось кудись зникав. Ця думка прозвучала в її голові іронічно, а проте, Елайза на мить замислилась, чи то не говорять в ній ревнощі. Не так давно Ерналейн була її майже подружкою, а тепер… Тепер вона знову одна.

“Не одна”, — прошепотів внутрішній голосок, й дівчина опустила погляд на руку, що обіймала її за стегно останні кілька хвилин, притримуючи. Марелій готовий був нести дівчину, він прямо це казав, та страх, що її спина не витримає зайвих рухів, змусив Елайзу відмовитися. 

Доки Марелій піклувався про наповнення ванної теплою водою, дівчина поряд із ним зігнулася, впираючи руки в коліна. Елайза намагалася зняти навантаження зі спини, та мить, коли біль здавався стерпним, пройшла. Зараз навіть уявити, що вона відірве руки від колін, а тим паче підніме їх й зніме сукню, було неймовірно важко. 

— Гей, все гаразд? 

Їй було настільки страшно через те, що біль зігнув її навпіл і все одно не полегшився, що непритаманна Марелію турбота не змусила дівчину нервувати.

Елайза лиш хитнула головою, відчуваючи як дрижать її губи. 

— Дякую. Можеш вийти з ванної.

Мабуть, щось таке прозвучало в голосі, що змусило чоловіка не ставити зайвих запитань й попрямувати до дверей. 

— Ні, стій, — попрохала Елайза, усвідомивши тієї миті, що за всього бажання сама вона не здатна зняти сукні. Та й насправді їй не хотілося лишатися одній. Щоправда, так само не хотілося продовжувати демонструвати свою вразливість Марелію. Які б розмови не були між ними останню добу, вона не здатна змінити все до того. Хіба не так?

Дівчина трошки розігнулася, руками впираючись у власний таз — це не надто допомагало, але принаймні біль не загострювався. 

— Розвʼяжи. Будь ласка, — відкинувши думки в сторону, попросила Елайза.

Відповіді не почулося, й тоді дівчина подумала, що сказала надто пізно — Марелій вже пішов, не почувши прохання. Або її примхи нарешті набридли йому й чоловік повернувся до свого звичного настрою, вважаючи, що й так героїчно повернув дівчину до готелю й на тому більше нічого не зобовʼязаний.

Аж тут пальці торкнулись її спини. Дуже легко, немов боячись завдати своїми рухами ще більше болю, чоловік поступово розвʼязував її корсет. 

Елайза напружилась й, сама того не усвідомлюючи, затамувала подих, коли теплі пальці торкнулися її холодної шкіри біля лопаток. Дівчина заплющила очі, відчуваючи, як тепло рухається до її плечей, проникає під рукави й зупиняється на мить.

— Я опущу рукави, й ти матимеш змогу вийти з сукні, — чоловічий голос почувся значно ближче, ніж Елайза собі уявляла. — Але якщо хочеш, можу залишитися тут, поки ти прийматимеш ванну.

Піддівши рукави, Марелій повільно опустив їх, оголяючи худі плечі.  

— Хочу, — прошепотіла дівчина, не бажаючи залишатися наодинці. 

Обережними рухами чоловік опустив сукню, доки та не впала до її ніг. Зробивши маленький крок вперед, Елайза відчула чоловічі руки на своїх стегнах. Доторк не те щоб був інтимним, і все ж, щоки її спалахнули. Марелій допоміг їй позбавитися решти одягу й залізти у ванну. 

Лише коли тіло опинилось у полоні гарячої води, мʼязи спини нарешті трохи розслабилися. Нарешті думки Елайзи могли бути заповнені чимось окрім болю. 

— За будь-яких інших обставин не уявляю, щоб роздягнулася перед тобою й абсолютно не соромилася цього.

— Ну, технічно, це я тебе роздягнув, — кутики його губ легенько піднялись, залишаючи на обличчі натяк на усмішку. Марелій сперся на бортик ванни, на диво вправно дивлячись виключно в зелені очі дівчини. — І не певен, що ти не присоромлена. 

Елайза схилила голову набік, й чоловік пояснив:

— Твої щоки палають.

Дівчина тихенько розсміялась. 

— Це через гарячу воду. 

І все ж, на диво, вона почувалася комфортно, перебуваючи оголеною у ванні перед… Марелієм. 

— Ну звісно, — кивнув чоловік, а тоді з явним драматизмом додав: — а я-то вже думав, це, тому що я високий темноволосий красунчик з темним минулим, що так галантно допомагає тобі й тим самим змушує твоє давно завмерле серце забитися знову. 

Елайза пирхнула, нічого не відповідаючи.

Не лише тому, що в його голосі став хриплим. Не лише тому, що сказане ним не відгукувалося дівчині як жарт.