Розділ 47

Центр

— Я знала, — вона усміхнулась й опустила погляд. — Ну, тобто, помітила, що ти якось дивно реагуєш на це прізвище. Розумію тебе, я і сама була такою. Алістери, прекрасна родина, принципові й готові докласти максимум зусиль для перемоги країни. Хіба не чудово? 

Грег закусив губу, змушуючи себе мовчати. Зазвичай він не мав звички тримати язика за зубами, та якою б чарівною не була Адалінда, хлопець не міг довіритись їй настільки, щоб сказати справжню причину його зацікавленості цим прізвищем. 

— Їж, — дівчина кивнула на булочки й взяла собі одну. 

Стукнула пальцем по книжці, що лежала на ковдрі. 

— Тут історія Алістерів. Біографія Алексис, яка разом з батьком заснувала компанію. Про це написано у книзі. Під нею — тека з теоріями про братів Алексис. Вони ніби поскандалили, й… — Адалінда тихенько розсміялась, ніби підліток, що зізнається у вірі в привидів чи чомусь настільки ж дивному. — Ходить багато легенд навколо цієї родини, і один міф присвячується одному з братів. Річ у тому, що, коли Алексис та Говард Алістери заснували це місце, останній був проти будь-яких портретів і згадок інших членів родини, окрім них двох. Алексис була молодою й сповненою сил, тоді як її батько був вже достатньо старий, тож, вона була основною власницею й наполягла на тому, щоб портрет Тобіаса Алістера також повісили на стіні. Говард здався й дозволив це. А ось про іншого брата довгий час не було жодної згадки… Однак його портрет зʼявився на стіні лише після смерті Говарда Алістера.

Доки Адалінда розповідала, Грег встиг зʼїсти дві булочки — дозволяв собі насолодитися неймовірно ніжним і пахучим хлібом, й слідкував за тим, щоб його рот був зайнятий справою. Бо ж кілька разів його підмивало сказати, особливо коли дівчина згадала імʼя Тобіаса.

“Уявляєш, я дружу з його нащадком! Це дівчина, і вона дуже крута, і має здібність, як ваш Ерік, і власне”...

Добре, що Адалінда подбала про булочки. 

Вона явно не така, як всі інші доктори, та Грег, памʼятаючи настанови Марелія, Еріка та Джоста, не поспішав довіряти їй повністю. Раптом це такі хитрощі від лікарів? Але йому хотілось вірити Адалінді, і… Вона дуже мила, вона переживає за нього і вона перша, про кого хлопець може думати замість Кори. 

І дівчина явно ризикує, приводячи його сюди.

— Тож, в книзі — офіційна історія, — вела далі Адалінда, — а в теці результати моїх досліджень. Я дам тобі їх, але є дещо, чого мені хотілося б в обмін.

Ось воно. 

Серце пропустило удар, а розум відчайдушно намагався знайти цьому пояснення.

Вона знає. Вона знає справжню його ціль. Знає, що він бреше. Знає, знає, знає…

В горлі пересохло, долоні спітніли. Що йому робити? Куди бігти?

— Пообіцяй мені, що прочитаєш це неупереджено. Що спробуєш повірити у це, принаймні проаналізувати, — раптом Адалінда схопила його за руку й стиснула її. Якщо вона й помітила щось дивне у поведінці Грега, то нічого про це не сказала. 

— Я… еее, гаразд, — видихнув Грег з полегшенням. Дівчина нічого не підозрює. Все добре, він у безпеці, але що тоді так непокоїть її? Чому для неї це так важливо?

— Дякую! — Адалінда сказала це з таким самим полегшенням, як щойно він.

Отже, що вона приховує?

Тепер Грегові було цікаво ще й це. Щось тут явно було, й це його хвилювало.