Розділ 46

Центр

Слухняно крокуючи за дівчиною, Грег звертав увагу на її знервованість. Швидкі й рвані рухи, озирання кожної хвилини — поведінка Адалінди просто кричала про те, що вони роблять щось заборонене, і це хвилювало й інтригувало водночас. Адалінда, дівчина, що завжди поруч, що тримає теку перед докторами й не дозволяє собі навіть подивитися на них зайвий раз. Дівчина, яка немов стає привидом у присутності будь-кого, хто вище за неї за посадою чи званням, виявляється, здатна на певні заборони. 

Тоді він ще не знав, на що насправді здатна Адалінда. Й щось запідозрив лише коли дівчина провела його крізь купу незнайомих коридорів в інше крило для того, щоб показати…

— Ого! — Грег не стримав здивованого вигуку, коли Адалінда ввімкнула світло.

Вони стояли у великому приміщенні. Здається, Грег ніколи раніше не бачив таких. Навіть будівля, яку виділив їм Освіль, не дотягувала до величі цієї кімнати. Висока стеля, простори, котрих не зменшувала навіть купа стелажів. Можливо, впливало й тьмяне світло, що домальовувало простір там, де очі вже бачили лише темряву, проте Грег був упевнений — він такого ще не бачив. Стелажі по обидві сторони від них, що починались за кілька метрів й вели вглиб кімнати, були подекуди заставлені книжками чи стосами паперів, теками й таким іншим.

— Що ми тут… — почав було Грег, та дівчина знизала плечима, взявши його за руку, повела на середину кімнати. Лише зараз хлопець помітив, що в центрі на підлозі була заслана ковдра. На ній також лежало кілька паперів, а ще таця, й шлунок підказував йому, що їжа там чекала дуже смачна — ніс вже уловив тонкий запах чогось солоденького. Живіт схвально забурчав. На щастя, Адалінда звернула на це жодної уваги. Присіла на ковдру й запалила лампу, що стояла на підлозі поряд. 

— Я сказала, що ти дуже натхнений новою здібністю й хотів би дізнатись більше про славну засновницю цього місця, завдяки якій ти тут. А ще подумала, що ти сумуєш за смаколиками. 

Адалінда соромʼязливо усміхнулася й заправила за вухо локон темного волосся, що вибився з її стомленого від довгого дня хвостика.

— Й тобі дозволили привести мене сюди? — Грег здивовано озирнувся. З того, що він чув від Еріка та Марелія, в житті б не подумав, що в Центрі готові ділитися будь-якою інформацією. Дідько, він вже мав змогу запевнитися в цьому самотужки, коли йому й досі ніхто не видавав подробиці про його власний стан, про процедуру, яку він пройшов, про здібності, які часом заважали йому спати. Грег співчував Марелію, бо ж бачив, що для Кори перевтілення не вимагає чогось… дивного. Власне, як і Еріку нічого не вартувало перекинутись на чудовсько, що нагадувало не то вовка, не то людину. Марелію ж доводилось ковтати чужу кров, щоб активувати власну здібність. 

Й доктори не знайшли нічого ліпшого, аніж використати здібність тієї ж тварини й на ньому. 

Це було огидно. 

На щастя, його формулу дещо поміняли, бо мали підозри, що найліпший капітан армії пав через те, що не встиг випити крові ворога. Принаймні це те, що він зрозумів з обривків розмов. Але кров для кажана була ключовою, тож її прибрати не змогли. Натомість доктори змогли зробити так, щоб Грегові здібності активувались при контакті з чужою кровʼю. Чим ширша площа, тим швидше його сили набирають обертів. Більше крові — більша тривалість. Ніби так, але вони нещодавно почали, тож Грег ще й сам не розібрався до кінця. А говорили з ним поки не багато й не поспішали пояснювати всього.

— Дозволили, — відповіла Адалінда, схиливши голову набік. Поки він замислився, дівчина, здається, просто розглядала його. — Вони обожнюють хизуватися Алістерами.

Його пересмикнуло.

Дівчина це помітила.