Розділ 45

Центр

В повній темряві тихенько скрипнули двері й в кімнату пробрався крихітний просвіт. 

— Ей? — почувся тихий шепіт. Грег би не розчув його, якби спав. Однак останні кілька годин хлопець лише крутився у ліжкові, міняв положення рук. Плече зуділо й не давало йому спокою. Лікарі обіцяли, що воно скоро перестане турбувати, і все ж кожен ранок і кожен вечір наносили жахливу мазь, від якої шкіра ще більше чухалась і заважала розслабитись. Адалінда, на противагу лікарів, казала, що це займе до місяця. Грег спитав, звідки вона знає, на що дівчина лиш ухильно опустила очі й почервоніла. 

Щось тут не без чогось. 

І саме зараз це Адалінда посеред ночі прийшла до його кімнати, що скоріше нагадувала лікарняну палату. 

— Так? — Грег відреагував одразу, бо ж, правду кажучі, боявся, що дівчина подумає, що він спить і піде. Він не засне. Знав це, бо сценарій щоночі був той самий. 

Вона видихнула з полегшанням. Зайшла до кімнати й тихенько зачинила за собою двері. 

— Маю для тебе дещо, — роздався її шепіт у темряві. Відчувалось, що їй некомфортно й Адалінда намагається не рухатись, бо ж очі звикли до освітлення, проте Грег бачив добре. Він розглядав стіни і стелю останні години три й був порядком стомлений від того. 

Завтра його мають почати вчити основам нових здібностей. 

А він досі ніяк не засне. 

Пасувало б відмовитись від того, з чим до нього прийшла Адалінда і спробувати знов заснути, однак розум говорив це, а хлопець тим часом підвівся з ліжка, схопив свої штани. Дзенькнула бряшка пояса. Грег потягнувся за сорочкою, й тоді, надягаючи її, піймав на собі погляд Адалінди. Важко було вловити, з якими емоціями дивилась на нього дівчина — для цього було затемно. І все ж, він досить добре відчував на собі її погляд. Тілом розлилося приємне тепло. Воно ніби говорило — його помітили. 

Грег сам собі поволі посміхнувся. 

Це було дивно. Він з гарної сімʼї, ніколи не мав проблем. Його не ображали в сімʼї, не цькували в школі, і все ж, єдина дівчина, в яку він коли-небудь був закоханий, обрала не його. Натомість вона закохалась у ворога, у хлопця, що на кілька років старший за неї. Боже, та які в них можуть бути спільні інтереси? Як вона взагалі могла звернути увагу на когось із армії ворога?

І чого Корі не вистачало у ньому?

Грег часто ставив собі останнє запитання, але це було вперше, коли, вимовивши його про себе, хлопець не відчув, як грудну клітину здавлює від туги. 

Може, він нарешті відпустив це? 

Сам ще був не впевнений, і все ж, тішився цій думці. 

Вдягнувшись, Грег пішов за дівчиною. Щойно покинувши кімнату, Адалінда взяла хлопця за руку й повела за собою. З того, як вона нервувала, Грег припустив, що це не щось санкціоноване. 

— Ей, — нахилившись до її вуха, прошепотів хлопець. — Куди ми?

Тепер, при коридорному світлі, він бачив, як Адалінда почервоніла. Як знов опустила погляд, й це навело хлопця на дивну думку. Може, ось так він виглядав із Корою? Постійно шарівся, опускав погляди. Намагався бути ближче, але щоразу робив це якось невпевнено, немов очікував чогось від дівчини натомість. 

Тільки якщо з боку Адалінди це було мило, то думаючи в такому контексті про себе, Грег хмурився. 

Йому це не подобалось. 

Отже, чому б мало подобатись Корі чи будь-якій іншій дівчині, якщо навіть Грегові — ні?

— Хочу показати тобі дещо, — тихо відповіла Адалінда, прикладаючи ключ-карту до панелі.

Вони вийшли в новий коридор, де Грег ще жодного разу не був.

— Це службова частина. Ходить лише персонал. Але я отримала дозвіл зводити тебе в одне місце, котре, думаю, тобі було б цікаве.

— Тоді чому ми робимо це посеред ночі? — Грег і не помітив, як почав усміхатись. Чомусь ця ідея його розважала — немов вони на якийсь час стали дітьми, що живуть у безтурботному дитинстві.

— Бо я отримала лише один дозвіл.