Розділ 44

Марелій не відповів одразу. Якийсь час він мовчав, а дівчина, впевнена у тому, що вже знала причину мовчання, не квапила його. 

Та й, відверто, поспішати було нікуди — вона на разі майже прикована до ліжка. Одна лиш думка про те, щоб встати, викликала в дівчини пекельні муки. А рано чи пізно така потреба виникне, і щось їй підказувало, що скоріше рано ніж пізно. Та поки була можливість про це не думати, Елайза не думала. Натомість жувала свою булочку помаленьку, вже й не маючи надій, що чоловік заговорить. 

Аж раптом, Марелій сказав:

— Я був одним з таких хлопців. Гірше, мої батьки вирішили позбутись мене ще до того, як я подорослішаю. Напевно вирішили, що любов мені не потрібна, якщо далі мене відправлять вбивати на війну. Не знаю. — Він знизав плечима. — В будь-якому випадку, думаю, вони дуже здивовані, що й досі не отримали другої нагороди. Тієї, що дістається за мою смерть.

Він холодно посміхнувся. Елайза вдавилася булочкою, неочікувано зрозумівши, звідки має корені ця посмішка. 

Дівчина побачила його інакше. Не злого безпринципного капітана, яким він здавався більшість часу до цього. Тепер вона побачила Марелія таким, яким він називав їх. Зламаним. Маленьким хлопчиком, що лиш хотів батьківської любові. А натомість ті найближчі люди, єдині у всьому світі, кого він добре знав і любов, продали його. Продали заради того, що він навіть не міг зрозуміти. Дитина не знає ані що таке гроші, а ні що таке війна. 

Вона відклала залишки булочки й непомітно витерла наступну сльозу.

— І, — Марелій пирхнув, неочікувано продовживши. Він навіть не дивився у сторону дівчини — його погляд був спрямований на схрещені на колінах руки. — Так я й опинився в центрі. 

Лише зараз він кинув косий погляд на Елайзу, й знизав плечима. Так, ніби розповів про те, як в дитинстві впав і подряпав коліна, не більше. 

Дівчина удала, що так воно і є.

Це те, що вони постійно роблять — удають, ніби вони нормальні. 

— Ноги стомились, — повідомила Елайза й на диво, Марелій тут же піднявся й допоміг їй. Він намагався бути обережним, проте повністю болю запобігти не вдалося. Дівчина скрикнула, та, коли Марелій поглянув на неї, хитнула головою. Мовляв, нічого такого. Вони обидва дорослі й розуміють, що в її ситуації немає шансів просто не відчувати болю допоки спина не пройде. 

Дівчина повільно перекотилась на бік, і, зігнувши ноги, знайшла напівзручну позу для лежання. 

Коли Марелій знов опинився поряд, Елайза неочікувано для себе заговорила:

— А мої батьки думали, що знайдуть щастя в Істраделі. Мама з Ларданії, тато біготець… Я народилась вже в Істраделі. Не знаю, чому вони не поїхали вглиб країни. Мабуть, не хотіли їхати далеко від рідних територій, і думали, що зможуть прожити в сірій зоні. Я вже не запитаю. 

Це вперше вона згадувала батьків у голос. Раніше Елайза вважала, що поховала ті спогади десь глибоко у собі.

Щоправда, її розум дійсно викреслив багато деталей із памʼяті. Таке буває, коли спогади надто травматичні — так Елайзі говорив один хлопець, що певний час ніби і знав її. Він мав на увазі не історію про батьків, бо ж ніколи не чув її. Тоді вони говорили про перші шрами на руках дівчини, і як зʼясувалось, вона майже не памʼятала ситуації, в яких вони зʼявились. Лише загально — дівчина робила собі порізи, рятуючись. 

Вона була вдячна Марелію за те, що він залишався спокійним. Ніяк не коментував її історію, а дівчина зробила те саме для нього. 

— Мені треба встати, — нарешті сказала Елайза, тим самим згортаючи їх одкровення.

Марелій насупився, однак знав, що це необхідно.

— Допомогти?

Менш за все їй хотілось відчувати необхідність допомоги, але це насправді було так. Спираючись на руки, Елайза ледь змогла перекотитись на живіт. Обережно опустила одну ногу на підлогу.

— Коли я встану, підхопи мене. Але не вирівнюй, — попередила дівчина. — Я не розігнусь.

— Ти справді вже мала з цим справу, — хмикнув Марелій. 

Елайза тихенько розсміялась, зрозумівши, що чоловік справді сильно турбується про неї. Цей факт не переставав її дивувати. 

— Ай! — скрикнула вона, опустивши іншу ногу, проте Марелій притримав її, допомагаючи зберегти те саме положення.