Елайза намагалась повернутись на інший бік, проте миттєвий біль швидко зупинив будь-які спроби рухатись.
Дівчина здалася. Закрила очі. По щоці покотилась сльоза. Потім ще одна.
Ситуація з її спиною погіршилась. Якщо перед сном Елайза могла хоч трошки поворухнутись, то зараз їй було вже нестерпно знаходитись в поточному положенні й було навіть уявити боляче, як вона перегортається.
— Допоможи мені зігнути ноги в колінах, — прошепотіла Елайза, витираючи сльозу. Вона намагалась зробити це непомітно, проте саме цієї миті Марелій поглянув на неї. На щастя, чоловік удав, ніби не помітив її сліз. Підійшов до дівчини, й допоміг їй підняти ноги й зігнути в колінах. Миттєвий біль поступився полегшенню від зміни пози. Притиснутий до матраца поперек давав неймовірне почуття комфорту. Вона сподівалась, що зможе пролежати так хоч трошки, щоб знов бути готовою повернутись у попередню позу й провести так ще день. Сьогодні дівчина точно не зможе рухатись.
— Про що вони говорили? — тихо запитала Елайза, сподіваючись втягнути капітана в нову розмову. Можливо, тоді він не стане звертати на її сльози. Дівчина стримувала себе, старалась не шмигати носом, не схлипувати — не видавати жодного зайвого звуку, що пригорне увагу. — Що за продаж?
Марелій важко зітхнув. Взяв флягу води й булочку. Коли й де він їх дістав, Елайза не знала, та підозрювала, що вона міцно спала.
Чоловік притримав її за потилицю, поки Елайза помаленьку пила воду.
Лише коли вона почала відщипувати собі шматочки булки й потихеньку жувати їх, Марелій сів в ногах у дівчини й тихо сказав:
— Це давно вже популярна штука у Біготі. Тут немає такого, як у вас, що воюють всі. Чоловіки, жінки, хлопці, дівчата… Бігот — країна патріархату. Армія якийсь час була популярна, але згодом… Ентузіастів поменшало. Влада знайшла прекрасне рішення — грошове винагородження родині кожного, хто відправився захищати країну, — Марелій пирхнув. — А якщо чоловік помирав на фронті, його рідні отримували житло. Яке — залежало від звання воїна і кількості членів сімʼї. В більшості, від першого. Якось так. Згодом це перетворилось в повноцінну торгівлю. Вербувальники, чиєю задачею було набрати рекрутів, почали звертатись до жінок. Обіцяли винагороду, розповідали про перспективи й усе таке. Жінки своєю чергою розділились на два табори. Одні радісно продавали родичів, інші допомагали їм. Носили продукти на дім, складали компанію, щоб чоловікам не доводилось покидати домівку й ризикувати попастись в руки вербувальників. Тому наступним кроком стала можливість продавати не лише родичів, а й взагалі усіх чоловіків. Здаєш місцеперебування — отримуєш гроші. Хоча родичі все ще вигідніші, бо в разі їхньої смерті йде житло від Бігота і якийсь спадок від самого чоловіка.
Елайза зморщилась, й на цей раз причиною був далеко не біль. Вона й гадки не мала, як це відбувалось по цю сторону… Навіть враховуючи, що вони вже знаходились деякий час в Біготі. Дівчина все ще залишалася у своїй бульбашці, спілкувалась з Марелієм, Міртою та Ерналейн, й не замислювалась про війну з боку біготців. Про їхню мотивацію, про їхні долі. Відверто, раніше її не дуже чіпляли долі й ларданців.
Раніше здавалось, це просто. Страждаєш від війни — не воюй. І дівчина ніяк не могла зрозуміти, чому цього не усвідомлюють всі.
Тепер, здається, вона потроху починала розуміти складність цієї ситуації. Ту складність, про яку їй говорив капітан. Не можна просто взяти й припинити, шрами є на всіх. Навіть на ній, котра була впевнена, що все розуміє, що не страждає більше.
— Мені шкода ту жінку, — прошепотіла Елайза. Марелій кивнув, тихо дадавши:
— І чоловіка.
Тоді дівчина звернула увагу на його стан. Чоловік був понурений, надто задумливий як на людину, яка не переймається ніким окрім себе.
Раптом до неї дійшло.
Торгівля чоловіками.
З самого дитинства він був у Центрі.
Він ніколи не жив у цьому сиротинці.
— Марелію? — так само тихо запитала дівчина
#972 в Фентезі
#3256 в Любовні романи
#772 в Любовне фентезі
магія, від ненависті до щирих почуттів, інший світ технології експеременти
Відредаговано: 09.11.2024