Розділ 42

Елайза прокинулась від криків десь за дверима. Піднялась на лікоть й тут же відчула різкий біль, що змусив її знов лягти.

Марелій стояв біля дверей. Помітивши рух, він повернувся до дівчини й наказав їй мовчати, приклавши палець до губ. Дівчина прислухалась.

— Ти продала мене! — вигукнув чоловічий голос. Здається, вони не були прям біля входу в будиночок, проте точно десь неподалік. Бо голоси, хоч і здавались тихими, були доволі чіткі. 

Жінка, з якою він говорив, плакала. 

— Я-я… Я-я… Н-ні, Гідеоне, це н-не правда! — її голос переривався на схлипи й Елаза не могла зрозуміти, вона закінчує, чи лише починає впадати в істерику. — Ц-це н-не те, що ти м-м-м… М-міг подумати!

Гідеон важко зітхнув, немов набирався терпіння. Елайза уявила, як чоловік схерщує руки на грудях, демонструючи силу перед жінкою, що заливалась сльозами. 

— Давай спочатку, — мовив він доволі спокійно як на людину, що стояла перед жінкою на грані істерики. — Ми з тобою знайомимось, гарно проводимо час. Закохуємось. Зустрічаємось кілька років, я роблю тобі пропозицію і, хто б міг подумати! Наступного дня після весілля за мною приходять бойовики у формі! Ну що за збіг? Хіба не дуже зручно, що це сталося саме після того, як ми одружились, а ні днем раніше?

— Д-до ч-ч-чого ти х-хилиш?

— А до того, моя люба Валетто, що ти маєш брата-бойовика. Й матимеш зиск від мене лише у разі, якщо ми одружені. Бо інакше, якщо мене вбʼють на фронті, хоч скільки б років ми з тобою зустрічались, тобі не перепаде ні копійки! А так, залишиться моя кімната й грошова винагорода, якої вистачить на купівлю цілої квартири! Хіба ж це не прекрасний варіант для жінки, яка у свої тридцять працює вихователькою в сиротинці, бо лише тут надається житло?

Настала тиша. Елайза напружилась, вслуховуючись, й помітила, що Марелій біля дверей так само напружився. 

— Я не зн-н-наю, що сказати, Гідеоне. — Голос Валетти став тихіше, й внаслідок цього звучав більш впевнено й менш істерично.  — Якщо ти думаєш, що між н-нами ніколи не було щирих почуттів… Що я в-від самого початку хотіла звабити тебе… Виб-будовувала план на роки, щоб отримати твою кімнату т-та гроші… 

Щось таки змінилось між тими двома. Знов настала тиша. Елайза навіть тут, у пустому крихітному будиночку відчувала ці зміни. 

— Постривай, я… — тепер голос Гідеона був розгубленим. Мабуть, він побачив на обличчі жінки щось таке, що змусило його засумніватися у власних висновках.

Голос Валетти став трохи гучнішим:

— Можливо, мати військового у сімʼї — н-не гарантія. Можливо, Б-біготу недостатньо забрати в мене брата, й він хоче в-відібрати ще й м-мого чоловіка. Чи т-ти про це не думав? Ймовірніше припустити, що всі військові мають спільне таємне суспільство, де р-розробляють план, коли, кого і як вкрасти. Т-так, на твою думку? 

— Валетто, я…

— І до речі, — вона перебила чоловіка дуже впевнено. — Мій брат військовий, а не в-вербувальник. Верб-бувальники тут, скуп-повують чоловіків у їхніх матерів, д-дружин та сест-тер. А м-мій брат зараз там, в Ларданії, вб-биває інших людей, щоб тільки вижити. 

— Валетто…

— Ти все сказав, Гідеоне. Н-на твою думку, я продала т-тебе. Не знаю, чи новина про те, що я вагітна, закріпить твою впевненість чи розвіє її.

— Що? Ти серйозно? — тепер вже чоловік звучав розгублено. Так само розгублено, як вчора звучав Марелій, коли Елайза зірвала собі спину й не могла поворухнутись. — Це правда?

— Я н-не маю часу і настрою на ц-це зараз. Твоя в-відпустка тільки почалась, т-тож, якщо тобі цікаво, ми можемо продовжити ввечері, після моєї роботи. 

— Звісно, цікаво! Я буду.

— Я вже не впевнена. Не після т-того, як ти звинуватив мене у продажі.

Голоси за дверима затихли. Лише коли пройшло кілька хвилин у повній тиші, Марелій нарешті розслабився і відійшов від дверей.

— В якийсь момент я подумав, що вони зайдуть сюди, — прошепотів чоловік. — Вже хвилювався, як це вирішувати.

Якби не враження від цієї розмови, Елайза би точно зацікавилась методами, якими Марелій хотів би “розбиратись” з цим.

Проте вона не могла думати ні про що, окрім Гідеона і Валетти.