Розділ 41

Мірта сповзла на підлогу, відчуваючи себе надто маленькою, надто слабкою, щоб рухатись. Дівчину трясло. Вона обійняла руками коліна, притиснула їх до себе, аж раптом побачила в темряві Ерналейн. 

У той момент дівчина як ніколи нагадувала ту, ким вона є — привида. 

Напівпрозора, нерухома, стоїть, оточена блакитним світінням. Зараз вона ледь не вперше нагадувала набагато старшу, набагато могутнішу істоту, ніж всі вони.

— Не розумію, — Мірта ледь не рюмсала. — Мої видіння кожного разу виходять з-під контролю. Я не просто бачу певний відрізок, як це було раніше; я проживаю його. — Дівчина сильніше стиснула коліна. Їй хотілося стати меншою, сховатись від власної здібності. Перестати відчувати жахливе падіння. 

— І якщо з твоїм щоденником це від початку було нормою, — продовжила Мірта, — то з власними раніше я такого не відчувала. 

— Як давно? — запитала Ерналейн на диво спокійно. Немов Мірта не сиділа на підлозі посеред вітальні, заплакана. Мабуть, Ерналейн просто не вражали людські переживання. 

— Не знаю, — знизала плечима ясновидиця. — Здається, з того часу, як ми перебрались сюди.  Можливо, це стрес так впливає на мене.

Стрес? Їй стало смішно від власного припущення, щойно воно злетіло з губ. Мірта і до того жила в суцільному стресі, проте ніколи ще не відчувала себе так. Причина має бути в чомусь іншому. 

Її знов почало нудити. А потім зʼявилось звичне відчуття, ніби ще секунда, і дівчина знепритомніє.

Цього разу Мірта нарешті побачила видіння, про яке мріяла ледь не відтоді, як вони лишилися в цьому готелі самі.

Білі стіни. Якийсь невеликий кабінет. 

І Грег. 

Він стояв посеред кімнати, схилившись над дівчиною в білому халаті. Та взяла хлопця за руку й повела кудись. На ресепшн. І там, у нічній темряві… Ця незнайомка піднялася на носочки й… поцілувала його! Грег був розгублений лише мить, а потім обійняв дівчину, явно охоче відповідаючи їй.

Мірта не знала, що відчувала сильніше — сором через те, що невільно стала свідком сцени, яка їй не призначалася, чи легкий докір ревнощів. 

А тоді її погляд впав на портрети на стіні. 

Тієї ж миті Мірту немов опекло рудим кольором, що несподівано зʼявився навколо одного з портретів.

Здається, вона почула крик.

І здається, незнайомий голос мовив їй у видінні:

“Все почалося з однієї сімʼї і закінчиться на ній”