Розділ 39

— Вибач, тут немає ліжка, — прошепотів Марелій, опускачи дівчину на мʼякий матрац, що лежав на підйомі.

Де б вони не знаходились, це точно був не готель. 

Елайза скривилася, щойно опинилась на твердій поверхні — спина вже адаптувалась до рук Марелія, а тут знов щось нове. 

— Але ми не можемо зараз повернутися до готелю. Не впевнений, що за нами не спостерігали. Тут нас не знайдуть, — тихий, впевнений голос чоловіка дійсно змушував її вірити кожному слову. Можливо, бо вона знала, що Марелій не пускає слів на вітер. Можливо, бо їй було надто боляче, щоб думати про готель чи про безпеку. 

Хто б міг подумати, що капітан, якого Елайза боялась понад усе, буде першою людиною від смерті батьків, що запропонує їй безпеку? 

Дівчина відчувала, як їй поколює носа, як очі стають вологими. Добре, що навколо них суцільна темрява, і хоч зір вже адаптувався до цього, навряд Марелію видно її обличчя. Дивно, що він такий занепокоєний через те, що сталося. Зі сторони це дійсно виглядає жахливо. Вона майже безпорадна, і ненавиділа це почуття сильніше за інші. Її легко було б вбити в той момент. Навіть зараз. Елайза не впевнена, що з такою спиною зможе хоч кудись подітись. І все ж капітан, що був перший у черзі на її вбивство, зараз був найтурботливішою людиною, яку вона знала. 

— Все в порядку, — прошепотіла Елайза, не зраджуючи власним традиціям. Вона не зможе сказати, що в порядку не все. Не… Це так дивно. 

Чоловік торкнувся вказівним пальцем її підборіддя, змушуючи трохи підняти обличчя й подивитися на нього. Іншою рукою він підтримував Елайзу за плече.

— Я бачу, — Марелій посміхнувся. Можливо це через темряву, та зараз його посмішка здавалась не такою, як зазвичай. Дуже схожою, проте не тією ж. Теплішою, більш схожою на усмішку. — Зараз допоможу тобі лягти. 

Від його попередження легше не стало. Біль, викликаний повільними рухами, змусив її заскиглити. Мабуть, це було жалюгідно, однак Елайзі було начхати. Єдине, чого дівчина не могла навіть уявити, що Марелію так само начхати. На її слабкість. На її, як вона думала, жалюгідність. Єдине, про що міг думати чоловік, це те, як близько він був до того, щоб втратити Елайзу. Як дівчина кинула свій кинджал у бік нападника, якого він навіть не помітив. Захистила його й тим самим сама лишилась без захисту. За роки війни Марелій навчився виживати за будь-яку ціну. Кусати людей, якщо немає інших інструментів, щоб тільки дістатись їхньої крові й отримати таку необхідну силу. Елайза ж завжди робила це вишукано, навіть трохи театрально. Йому подобалося поєднання дівочих пошрамованих рук з такою елегантністю. Однак без кинджала її виявилось легко перемогти. 

Марелій обережно вклав дівчину на матрац. Бачив, як скривилось її лице у темряві, проте зробити з цим нічого не міг. Провів рукою по спині поверх її сукні, та відрізнити будь-що було важко. 

— Треба оглянути твою спину, — тихо сказав чоловік, вже очікуючи її нищівного погляду у відповідь. На диво, натомість Марелій почув приглушений сміх. 

— Здається, я зрозуміла, — мовила дівчина, помітно розслабляючись. Лежачи, їй стало набагато легше. Це положення принесло прекрасне неочікуване полегшення — ніби гора впала з плечей, й тепер дівчина була готова до розмов.

— Зрозуміла що? — нахмурився Марелій. 

— Чому дівчата типу Кейт чи як там її, западають на тебе.

Чоловіча рука завмерла у повітрі поряд з корсетом. Наступила коротка пауза. Повернувши голову в її сторону, Марелій потягнувся розстібати корсет. 

— Тебе травмували, ти щойно лягла трохи розслабитися й перша твоя думка — про дівчат, що вішаються на мене? 

Він гиготнув. Це було доволі несподівано. 

— Звісно! Ти пʼяний приніс мене від самого пабу аж сюди! Міг би просто лишити там помирати, й нарешті позбудись мене. — Вона не бачила в темряві, як спалахнули його очі. Проте Марелій не встиг вставити бодай слово: — Хм… До речі, а де ми?

— У сиротинці, — неохоче відповів чоловік. Вона здивовано глянула на Марелія, однак чоловік й досі прокручував у голові інші її слова. 

Лишити її помирати. Саме це й сталося б, якби він втік, звісно. Ті хлопці у пабі були націлені серйозно. 

Він мовчки поклав корсет на стіл, що стояв біля стіни навпроти матраца.

— Ми можемо не говорити про те, як ти дізнався про це місце. Можемо поговорити про можливу реакцію Кейт-чи-як-там-її, коли я скажу їй, що ти хотів зняти з мене сукню під приводом перевірити мою спину. О, я точно скажу їй, — навіть у темряві можна було розгледіти натяк на її усмішку. — Люблю, коли вона верещить і червоніє. 

Марелій посміхнувся, оцінивши спробу Елайзи перемкнути тему. Дати йому вибір. Він підійшов до дівчини, розстібаючи манжети. Дівчина тим часом повільно перевернулася на матраці на живіт, тим самим виказуючи мовчазну згоду — Марелій може перевірити її спину. 

Чоловік сів поряд із нею, а тоді тихо сказав:

— Я проводив тут відпустку вже під час армії. Тобто, лишався в готелях, але… Завжди на день заходив сюди. Дозволиш? — він торкнувся тканини на її спині, даючи зрозуміти, що має на увазі сукню.  

— Так, — тихо пробурмотіла Елайза, ледь стримуючи сльози. Вона не була невинною. Однак це був перший в її житті чоловік, що запитав в голос, чи не проти вона. Не зробив висновків за її поведінкою, за її тоном чи ще гірше — не намагався взяти її силою. А саме про це Елайза й думала на початках, ще до того, як зустріла капітана особисто.