Розділ 37

Центр

Кілька днів у цілковитій темряві. Хлопець то приходив до тями, то знов відрубався, одразу забуваючи про все, що відбувалося навколо. Його хтось кликав? Йому хтось давав води? Як давно він пив?

В горлі пересохло. Отже, схоже, давно пив. Спроба підвестись була частково успішною — Грег сів в ліжку, проте голова легенько закрутилась. Плече озвалось легким поколюванням й неприємно сковувала рух. 

— Ей, обережніше, — мʼякий голос відвернув хлопця від спроб аналізувати власний стан. Запустивши долоні в волосся, Грег стиснув скроні, з дивом помічаючи склянку з водою перед обличчям. Хлопець одразу ж сіпнувся за нею. Жадібними ковтками осушивши склянку, він нарешті помітив перед собою світле, навіть дещо блідувате обличчя дівчини, що так любʼязно подала йому воду.

— А-а-а… — хлопець нахмурився, не одразу пригадуючи, як її звати. Це точно щось на “А”. Адель? Аделіна? Адалінда? Точно, Адалінда!

Судячи зі здивованого вигляду дівчини, він вигукнув це в голос. Грег простягнув їй порожню склянку й попросив ще води. Й тільки вдосталь напившись, хлопець був нарешті готовий ставити запитання.

— Чому в мене плече так болить? 

Він потягнувся рукою до місця, що пульсувало. Адалінда зупинила його, мʼяко, однак впевнено відводячи руку хлопця в сторону.

— Не варто торкатись там, — її голос все ще був тихий, майже шепіт. Дівчина говорила так, ніби боялась відлякати Грега. 

Йому стало ще більш цікаво зрозуміти це, й, різким рухом звільнивши руку від неї, Грег потягнувся до свого плеча й…

Те, чого він торкнувся, не було його шкірою.

— Що це?! — вигукнув хлопець, підриваючись з ліжка. Його рухи були надто швидкі, надто незграбні після кількох днів в напівнепритомному чи непритомному стані. Грег точно б впав, заплутавшись у власних ногах, якби Адалінда не притримала його. 

— Тихіше, тихіше, — дівчина гладила його по голові, дозволивши хлопцеві спертись на себе — його тіло не витримувало такої різкої напруги. Грег спирався на неї, сам того до кінця не усвідомлюючи. Опустив голову на плече Адалінди й закрив очі, дозволяючи тихому лагідному голосу проникнути прямо в душу. Грег не бачив, що, шепчучи йому, що все буде добре, що зроблено лише необхідне, дівчина й сама ледь не плакала. Її очі були вологими, однак голос залишався впевненим. За цей період, що Грег знаходиться тут, вона встигла зрозуміти хлопця достатньо. Він… щирий, добрий, і такий простий. І саме ця його простота й місцями наївність, те, якими очима хлопець дивився на світ, змушувала Адалінду перейматися за нього. 

Настільки, що, поки він лежав непритомний після операції, дівчина вчинила дещо жахливе.

Цей хлопець не заслуговував на те, щоб стати пішаком у грі зовсім інших людей. Байдужих людей. Понад усе вона боялась одного разу побачити цю байдужість в медово-карих очах Грега. Такого веселого, простого Грега. 

Можливо, їй варто було захищатись інакше.

Але Адалінда обрала той спосіб, що знала, й зворотного шляху немає.

Тож вона облишила ці думки, вмовляючи хлопця повернутись на ліжко обіцянками пояснити, що на його плечі робить вшита шкіра кажана.