Розділ 36

Нерозбірливий шум на фоні. Дивне відчуття у спині. В цьому положенні болю майже не відчувалось, але Елайза розуміла, що, варто їй хоча б спробувати поворухнутись, і справи стануть набагато гірше. Вона відчувала це з кожним подихом. Біль, що затаївся й готовий був її роздерти з кожним необережним рухом. 

Купа звуків зібрались нарешті в дещо осмислене. 

— Елайзо! 

Її погляд сфокусувався на блідому обличчі, що нависло над нею. Незвично тривожному.

— Елайзо, дідько, підіймайся! 

Марелій. Точно! Перед очима й в голові розвиднілось. Вона впала, так, але ніби нічого не зламала, хоча, коли чоловік потягнув її на себе, заскиглила від болю. Її поперек відмовлявся виконувати рухи, а в очах знов потемніло. Вчепившись в руку Марелія, дівчина несвідомо поповзла вниз, неспроможна триматись на ногах. 

Чоловік знов вилаявся. Наступної миті дівчина відчула іншу його руку під сідницями. Марелій підхопив її на руки й на диво, перенести це було куди легше, ніж підійматись самостійно. Дівчина притиснулась до нього, округлюючи спину, щоб звести біль до мінімуму. Кожен рух Марелія дуже добре відчувався й супроводжувався новим спалахом болю, проте цей був більш терпимим, аніж той, що Елайза відчула, намагаючись встати самостійно. 

Вони швидко рушили кудись від цього місця. В ніс вдарив свіжий запах повітря, та не сказати, що це суттєво покращувало ситуацію. 

Темна ніч зустрічала їх холодним повітрям. В спробі захиститись від холодного повітря дівчина всім тілом притиснулась до Марелія, шукаючи можливість вчепитись в його корсет чи сорочку. Легке тремтіння її тіла відбивалось ледь помітним, проте стійким болем у попереку. 

 — Ти як? 

Почувши це запитання, Елайза навіть знайшла в собі сили посміхнутись. Щоправда, чоловік цієї посмішки не зауважив, бо ж вона ховала обличчя від холоду, щокою впираючись в його корсет.

— Нормально, — пробурмотіла дівчина. — Схоже, зірвала спину. В мене вже таке було. Тож не варто хвилюватись.

Її сил вистачало лише на те, щоб говорити короткими відривчастими реченнями. Він зітхнув. Здається, Марелій також тремтів, але Елайза не була впевнена через власний дрож. Та й з чого б йому?.. Може, бо таскати її на руках було важко?

— Ми вже трохи відійшли? За нами ніхто не йде? — звісно, Елайза й сама могла обернутись та перевірити, проте вона дійсно вже не вперше зривала спину. Невдало приземляючись, тягаючи важкі речі. Вона прекрасно памʼятала ці відчуття. 

— Так, — голос Марелія дещо тремтів, й дівчина списала це на втому через те, що доводиться нести її. Хоч гордість і була їй властива, Елайза б зараз ні за що не злізла з його рук. 

Та він, здається, й не планував відпускати дівчину. Чоловіча хватка ні на мить не послабшала, міцно притискаючи Елайзу до себе. 

Лише коли вони знов опинились під дахом, Марелій обережно, з не притаманною йому ніжністю спробував опустити дівчину на ноги. 

Елайза відчувала ту тонку грань. Її спина ніби була готова рухатися, але на власних умовах. Марелій притримував дівчину за талію й лише упевнившись у тому, що вона твердо стоїть на ногах, вже почав опускати руки. Та, переставивши ногу буквально на кілька сантиметрів, Елайза відчула різкий біль у спині й несвідомо нахилилась вперед, знімаючи напругу з попереку. Вона обхопила руками шию чоловіка, спираючись на нього. Самостійно зберігати зручне положення, стоячи на ногах, було неможливо.

Дідько. 

— Ей, — тихо сказав Марелій, ніби відчуваючи сором дівчини. Його руки знов опинились на талії Елайзи. — Я зараз знов підійму тебе, — попередив він.

Елайза ледь помітно хитнула головою, а тоді тихо відповіла:

— Мені просто треба дійти до ліжка.

Чоловік кивнув, проте не відступив. Опустив руки нижче, обхопив її стегна й обережно підняв. Першим інстинктом було обхопити його стегна ногами, однак Елайза побоялась сильно рухатись. Тож  неї вийшов скоріш напівобхват. Марелій тримав її, немов дівчина була порцеляновою лялькою, що розібʼється від одного необережного руху.

І в цей момент він таки мав рацію.