Розділ 34

— Пиячити — це найліпша ідея, що стукнула тобі в голову?

Це запитання з боку Марелія викликало в неї сміх, адже чоловік озвучив його між щедрими ковтками з її пляшки.

— Я стомилась від всіх цих ігор у детективів. Мені плювати, що там трапилось такого, що вбило світ Ерналейн, — Елайза говорила швидше, ніж зазвичай, немов очікувала що будь-якої миті чоловік може перервати її, а дівчині кортіло закінчити: — Розумію, вони дуже круті і сильні, але… Пройшло багато років. Навіть не десятиліть. Тому, вибачте, я маю актуальніші проблеми.

На диво, Марелій не перебивав. Лише дивився на неї з напівпосмішкою, а коли дівчина замовчала, зробив ще один ковток й простягнув їй пляшку. 

Ніби вони приятелі. 

Дівчина прийняла пляшку й так само відсьорбнула, не зводячи з Марелія погляду. Очікуючи, що чоловік щось скаже. Нащось же він сюди прийшов. 

Чоловік мовчав, проте погляд його був спрямований точнісінько на Елайзу. В тьмяному світлі було важко розгледіти, яким саме був його погляд. 

— Дивуюсь тому, як ти іноді захоплюєшся, а іноді буквально тікаєш від справ. — Нарешті сказав Марелій, забираючи її пляшку. 

Елайза стиснула плечима, намагаючись ігнорувати його погляд. 

Минулого разу, коли вони були в барі в одній компанії, чоловік притиснув її до стіни, схопив і… Вона майже відчувала, як губи Марелія торкались ніжної блідої шкіри. Цей спогад набув зовсім інших, недоречних фарб.

— Що хочу, те й роблю, капітане. Кому як не тобі мене зрозуміти, — сказала дівчина, відбираючи пляшку собі, а тоді зробила швидкий ковток. Елайза почула зміни у власному голосі, а судячи з того, як зблиснули очі чоловіка — від нього ця зміна також не приховалася. Якщо, звісно, це не звичайна реакція на її нахабні слова. 

Він посміхнувся своєю типовою посмішкою. Великим пальцем провів по куточку губ, спираючись на спинку стільця. Якоїсь миті Елайза пошкодувала, що не може змусити цю лампу палати яскравіше — можливо тоді вона б розуміла більше. 

— Здається, я починаю розуміти більше, — мовив Марелій, викликаючи широку посмішку на вустах Елайзи. 

— Що ж, хоч хтось з нас розуміє, що тут відбувається. — Віджартувалась дівчина, знов підносячи пляшку до губ. Почуття свободи й легкості, дароване алкоголем, манило її все сильніше. І зараз Елайза не мала сил, аби противитись йому. Це було надто приємно. Не думати. Не аналізувати. 

Випий вона менше — вже б знайшла привід повернутися в готель. Аби тільки не лишатись з Марелієм більше за потрібне. Та зараз… Їй було все одно, дівчина відпустила всі страхи й тривоги та просто розслаблялась, лиш зараз повною мірою усвідомивши, як важко було завжди бути напоготові. Бути готовою захищатися в будь-який момент, навіть коли їй обіцяна безпека. 

— Так. Здається, маленька Елайза починає бачити світ таким, яким він є, — відповів Марелій, все ще дивлячись на неї. Однак тепер дівчина лише крутила пляшку в руках, удаючи, що це найцікавіше заняття в її житті. — І розгубилась. 

Елайза знизала плечима.

— Яким же?

— Байдужим, — він рішуче забрав пляшку, пригортаючи до себе увагу.

Елайза розсміялась, й на мить її погляд вловив рух кадика, коли Марелій відсьорбнув з пляшки. 

— Ти зробив ці висновки через те, що я нібито ревную до Ерналейн? — дратування в її голосі було нічим не прикрите. — Насправді я дуже рада, що мені тепер не доведеться вдиратися до архіву, бо цій пані треба там щось знайти, або вислуховувати про “справжні” мотиви війни і якусь там історію світів.  Нарешті я просто можу… Могла відпочити, але сюди приперся ти зі своїми дивними… промовами. Хіба ти не мав би поводитись інакше? З оцим своїм загрозливим холодом, бути таким небезпечним мачо, від якого дівчата по типу Кейт перетворюються на слинку?