Розділ 33

— “Ти ревнуєш”, — ображено бурмотіла собі під носа Елайза, копіюючи вимову Марелія. — Ревнуєш! Та якого біса! 

Це не було правдою. Звинувачення чоловіка, що прозвучали на її адресу десять хвилин тому, не були правдою. Елайза не привʼязалась до Ерналейн. Вона не вважала цю… давно мертву дівчину, чий привид був сильнішим за них всіх (якщо вірити легендам), своєю подругою. І вже точно не заздрила тому, що Ерналейн тепер проводить купу часу із Міртою. Не відчувала себе кинутою тому, що її більше ніхто не тягне до архіву у пошуках справжніх мотивів війни через нібито магію та технології. 

Однак Марелій, звісно, був іншої думки.

Й звісно, вирішив поділитися власною цінною думкою з усіма присутніми. 

Мірта його заяву пропустила, бо, здається, поринула у видіння минулого Ерналейн. Остання ж не була вражена словами чоловіка й не вважала за доречне будь-яку реакцію. Що б не казав чоловік, Ерналейн була значно більше зацікавлена інформацією, яку могла б дістати для неї Мірта. 

А Елайзі… Їй стало просто нестерпно знаходитися серед цих людей чи… істот. Все ніяк ціни собі не складуть, хоча фактично, з викриттям Ерналейн їхнє життя не те щоб надто змінилося в порівнянні з минулим.

Як і раніше, вони не робили нічого аж такого особливого — лише коротали час доти, доки щось не трапиться. З Центром чи Грегом, й тоді вони могли б щось вдіяти. А поки все ще чекали й самі не розуміли, чого. Можливо тому Мірта так і захопилась цією співпрацею з Ерналейн — це було веселіше, ніж просто чекати. 

Хай там як, Елайза була впевнена, що це — лише забавки, щоб вбити час, і вона не настільки знудилась, щоб гратися у детектива-ясновидця. І на щастя, на відміну від Мірти, мала можливість виходити з готелю самостійно. 

Дівчина не знала, куди прямує. Їй лише хотілося відійти якомога далі від готелю, знайти затишне місце і трохи відпочити. 

Старий непримітний бар у підвалі занедбаної високоповерхівки надав Елайзі таку можливість. Погнута вивіска мала дивну назву — “Неоновий лаунж”. Дівчина розуміла слова, але сенсу вловити не могла. Немов набір літер, що сподобався тому, хто придумав цю назву, за їхнім звучанням.

Що ж, це місце ідеально пасувало настрою і потребам Елайзи. 

Як вона й очікувала, бар був напівпорожнім. Тьмяно освітлене приміщення здавалось зовсім крихітним коштом того, що більшість простору покривала тінь. Працівник за стійкою ліниво протирав стакани не дуже чистою на вигляд ганчіркою. Пити з них одразу перехотілось, та це не значило, що дівчина готова була цілком відмовити собі у випивці. Натомість Елайза купила цілу пляшку. Чоловік за стійкою окинув її похмурим поглядом, однак в неї були гроші, тож він лише знизав плечима й віддав пляшку дівчині. А поряд із нею поставив порожній стакан. Дівчина взяла лише пляшку й примостилась в кутку, забравши з одного зі столів гасову лампу. Світла від неї вистачало рівно на те, щоб освітити свій простір. 

Щойно ковтнувши пекучої рідини, Елайза зрозуміла, що Марелій кудись йде. 

Всього хвилина руху в її сторону, й дівчина вже була впевнена, що це не збіг.

А тому зробила кілька великих ковтків поспіль, сподіваючись, що міцний алкоголь хоч трохи скрасить їхню зустріч. Звісно, останнім часом їхнє спілкування не було таким… різким, та це не значило, що Елайзі хотілося лишатися наодинці з цим чоловіком. 

Він наближався.