Розділ 26

Центр

— Ну от, — мʼяко усміхнулась Адалінда. Було щось дивне у цій усмішці, дрібка сорому й неспокою, змішані в одну емоцію. Дівчина поклала свою теплу долоню на груди Грега. Він видихнув, відчуваючи, як нутрощі завʼязуються в тугий вузлик. На мить перед заплющеними очима виник образ іншої дівчини — рудоволосої подружки дитинства. Секундою по тому Кору змінила Адалінда. 

— Постарайся не спати, — Грег чув її голос ніби крізь стіну, хоча, розплющивши очі, запевнився — ось вона, прямо тут. Тримає його за руку. — Розумію, це може бути важко, та постарайся, благаю.

Він не розумів, як це — не спати, коли тіло немов обмʼякло. Коли очі неможливо було тримати розплющеними, й з кожним разом відкрити їх було все важче. Коли Грег вже не розумів, коли бачить Адалінду насправді, а коли — у своїй уяві. Дівчина попереджала його, що інʼєкція буде важкою. Грег був готовий до болю, а не до того, що йому доведеться боротися за те, щоб залишатись при тямі.  

Чіплятись за свідомість ставало важче. Хлопець вже не розумів, чи тримає очі відкритими. Єдине, за що він чіплявся — це голос. Голос Адалінди, що, здається, все ще торкалась його й лагідно заспокоювала.

— Адо? — крізь зуби, бо ж сил не вистачало відкрити рота, запитав він.

— Так, я тут. 

— Розкажи мені щось. Б-будь ласка.

Він не бачив, як дівчина зітхнула. Як обернулась і, побачивши на собі погляд медсестри й докторів, почервоніла.

— Ти надто панькаєшся з ним, — мовив один, з певною зневагою дивлячись на її руку. 

Адалінда проти волі затамувала подих. Напівсвідомий Грег скоріше інтуїтивно відчував несподіваний приступ страху дівчини, та в нього не було сил навіть на те, аби усвідомити цю думку. 

— Нам треба, щоб він не втратив свідомість, — відповів доктор Ленценберг, прямий керівник дівчини. 

Інший, Роттеренс, лиш посміхнувся, демонструючи світові жовті зуби. 

— Мені не шкода, якщо він помре. Пацанчик надто допитливий. 

Його колега хитнув головою, а тоді знов поглянув на свою червону мов рак асистентку. 

— Ми не використовуємо людей просто так. Ми взялись за це, щоб перевірити, чи вдасться прищепити йому саме ці здібності. Тримайте його, Адаліндо. Поки він чудово порається. 

Отримавши підтвердження, дівчина знов відвернулась до Грега.

— Я тут, Грегу. Все добре. 

Хлопець знайшов в собі сили, щоб кивнути. Побачивши це, Ленценберг позаду Адалінди розвернувся й попрямував до дверей.

— Ти вже йдеш? — запитав його колега.

— Я побачив, що хотів. Далі справа виключно за його організмом. А тепер, я запізнююсь на власне весілля.

“Власне весілля”. Якби Грег дійсно розплющив очі, він би побачив, як лице Адалінди скривилось. 

Він міг би припустити тоді, що це сталося, бо асистентка закохана у свого керівника. Але зараз Грег відчував лише її доторк, й був впевнений, що Адалінда могла зараз думати лише про нього.