Розділ 23

Очі щипало. Вона ще раз пробігла поглядом по тексту. Потім подивилась на чорно-білий портрет.  

— Гей, ти що… Плачеш? 

Елайза не одразу усвідомила, що кілька крапель впали на папірець й намочили його. Так само дівчина не одразу збагнула, що цей тихий, дещо розгублений голос міг належати лише Марелію. Жорстокому капітанові. Лише його голос і погляд, спрямований прямо в її очі, видавали легку розгубленість. 

Стрімко витерши рукою очі, Елайза хитнула головою. Не вистачало тільки, щоб капітан бачив її сльози. Вона… Насправді була дуже вразливою. Та думала, що ця частина її давно вже померла. 

Читаючи текст, вона невільно уявила собі молоду жінку з плямою фарби на обличчі, що малювала у саду. Уявила, як поряд із нею бігає маленька дівчинка, постійно відвертає увагу матері від малювання. Вони, мабуть, жили коштом продажу цих картин. А може й ні. В будь-якому разі, викликана уявою картинка була сповнена фарб. Жовтої, зеленої, рожевої. А тоді то все брякло.

Цієї художниці більше немає. Була — і немає. 

Дівчина відвернулась, змушуючи себе не думати про це, а Марелій на диво обережно склав тонкий папірець навпіл і поклав до своєї шкіряної сумки. 

— Тут є над чим подумати, — похмуро сказав чоловік, не дивлячись на Елайзу. Реакція дівчини вибила його з колії. Марелій в цю секунду почувався більш некомфортно, аніж готовий був визнати. Й сам не розумів причину цього дискомфорту, що лиш сильніше його дратувало. 

Деякий час вони йшли мовчки. Ерналейн також мовчала й навіть не подавала ознак свого існування.

— Не ходи до архіву. До будь-яких установ. Єдине, що там можна знайти, так це пригоди на свою дупу, а потім і на наші, — попередив Марелій.

Його голос залишався твердим і, хоч бажання посперечатись запалювалось автоматично, варто було Марелію лише вказати що їй робити, дівчина кивнула. Він має рацію. Шкода, що для того, аби повірити йому, Елайзі все одно треба було на власні очі побачити архіваріуса.

— Хтось переслідував тебе?

— Що?

— Ти бігла, коли я тебе впіймав.

— Мм… Ні. Ніхто не… Архіваріус застарий для перегонів зі мною.

Марелій криво посміхнувся.

— Здається, налякав він тебе знатно. Така спокійна тепер.

— Пішов ти, капітане.