Розділ 20

— Нам треба в архів, — щойно зʼявившись прямо з повітря, повідомила Ерналейн. Даремно часу вона не витрачала. Поки супроводжувала Елайзу, невидима, дівчина звернула увагу на зовнішній вигляд місцевих людей, й зараз постала в новому амплуа. Довге волосся зібрала в косу й закрутила її на маківці, надягла прямі чорні штани й топ. Скептично поглянувши на вбрання Елайзи, Ерналейн заявила:

— Тобі також варто було б змінити свій образ.

Вигнувши брову, Елайза демонстративно надягла свій балахон, що приховував вбрання. На щастя, балахони були чимось універсальним для всіх країн. Чи принаймні всіх, в яких вона бувала.

— Хм. Я думала, всі дівчата люблять переодягатися, — Ерналейн знизала плечима, крокуючи за Елайзою на вулицю. 

— Вибач, та ти не виглядаєш, як дівчина з того минулого, яке описуєш, — помітила Елайза, ігноруючи зауваження.

— Я швидко адаптуюсь.

— Ні, а справді? Ти розумієш мене і біготською, і істрадельською. Навіть ларданською. 

Вона знала, про що говорить. Вчора Елайза перейшла на ларданську посеред розмови, й Ерналейн цього навіть не помітила, просто відповіла. — Говориш так само як і ми, — продовжила дівчина.

Зітхнувши, Ерналейн мовила дещо роздратовано:

— Ти на диво несприйнятлива до інформації. Я вже сказала тобі, що Династианці…

— … є героями казок! Як і вся ця нісенітниця про світи — це все дитячі казки. Знаєш, чому я думаю, що це так? Бо раніше в людей не було жодного транспорту. Єдиний потяг у житті, котрий я бачила, їздить у Механікосі! Тож дістатись іншої країни можна було порівняти з подорожжю в інший світ! От де джерело казок!

Елайза почервоніла від гніву — останні кілька днів вона проводила у компанії Марелія чи Мірти, тож вони з новою знайомою мали небагато часу. І весь цей час Ерналейн витрачала на казки про світи. Тож це порядком дістало. Потайки Елайза сподівалась на те, що відвідування місцевого архіву нарешті розвіє цю маячню.

— Ти така смішна! Не віриш у те, що ти ларданська відьма. Не віриш в магію, технології, хоча ти сама належиш до цього, — поблажливість у тоні Ерналейн остаточно вивела з ладу Елайзу. Дівчина різко зупинилась, і, зробивши глибокий вдих, впевнено заявила:

— Так, я не вірю. Не вірю, бо, знаєш, про нас ніхто не знає! Нас усього ше… восьмеро. І четверо мають здібності, ніяк з магією не повʼязані. Люди на наших землях не народжуються масово із магією! Та і тут — про які технології йде мова? Про роздовбані дороги, котрими досі користуються, але не можуть нормально залатати, бо не знають як? Про вуличні дивні лампи, що іноді горять вночі, а іноді ні й ніхто не може це полагодити? Немає ні магії, ні технологій. Тож так, я скоріше повірю в те, що війна йде за більш примітивні ресурси. 

Ерналейн якусь мить мовчала. Відкрила рота, бажаючи сказати щось, а тоді знов закрила. Насупилась. Щойно Елайза подумала, що дівчина нарешті здалась, як та заговорила:

— Треба зʼясувати, що спричинило зникнення магії та технологій. 

Дівчина вже відкрила рота, аби дати відсіч, як тут звідкись пролунав незнайомий голос.