Розділ 11

— Це божевілля, — видихнула Елайза, побачивши неонову назву над місцем, що слугуватиме їм домом на час цього завдання. 

— Це неймовірно, — хриплим від захвату голосом мовив Грег, в той самий час як Мірта погодилась із висловленням Елайзи. Марелій лише самовдоволено хмикнув, коли швейцар відкрив перед ними двері. 

Це був не просто готель. Дівчина в житті своєму не бачила стільки розкоші, смтільки світла. Готель був розміщений у центрі міста, у високій, просторій будівлі. Високі стелі, елегантні люстри, широкі сходи. Вишукані меблі. Все в цьому місці говорило про розкіш, про багатство. Й на диво, Елайза, що ніколи не мала звички думати про свою відповідність тому чи іншому місці, відчула себе… Дивно. З одного боку, вона у своїй сукні й зеленому балахоні точно пригортала увагу. Люди тут використовували зовсім інший одяг. Штани, сорочки з тканини, яку вона ніколи не бачила, навіть на військових із Бігота. Якщо не рахувати капітана, звісно. Здається, все тут, починаючи від одягу й закінчуючи будівлями, виглядало сучаснішим за Істрадель. Це напружувало, однак з іншого боку, її стомлене тіло вже уявляло себе у шикарній теплій ванні з пахучою пінкою. У мʼякому ліжечку. Якщо задля цього треба буде змінити чорну сукню на щось більш пристойне — що ж, вона це зробить. 

— Це прекрасне місце, — мовив Марелій біготською. Лише в цей момент Елайза усвідомила, що ніколи раніше не чула, як чоловік говорить рідною мовою. Він завжди використовував істрадельску, що звучала з його уст набагато ліпше за цю грубу й скрипучу мову. 

— Ти маєш на увазі готель чи казино? — пошепки спитала Елайза біготською. Дівчина побачила, як на мить в його очах зʼявилось здивування. Однак замість відповіді чоловік лиш посміхнувся й, невимушено поклавши руку на її талію, покрокував до стійки реєстрації. Дівчина лише подарувала йому короткий, сповнений емоцій погляд, та нічого не сказала — на них вже звернув увагу адміністратор. 

Елайзу здивувало, з якою почестю до них тут ставились — працівники одразу забрали їхні валізи й поперли до номера на верхньому поверсі. Адміністратор немов боявся відвести погляд від Марелія й навіть з жахливим звучанням біготської було помітно, що він намагався догодити чоловікові. Елайза посміхнулась, однак не стала відкривати рота — вона надто давно використовувала біготську й носії швидко розпізнають у ній чужинку. А наскільки гостро вони до цього поставляться, Елайза жодного поняття не мала. Враховуючи, що Грег й Мірта мовчали, дівчина подумала, що вони точно це обговорювали, однак вона прослухала. 

До біса. Тепер, коли вони у Біготі й Елайза побачила відмінності на власні очі, вона не пропускатиме важливих розмов. 

Адміністратор вручив кожному ключі, однак, що збило дівчину з пантелику — вони всі були від одного номера. 

Лише залишившись на самоті, Елайза відкрила рота, щоб поставити Марелію це запитання, а тоді… Тоді вона замовкла. Дівочий погляд впав на високе панорамне вікно, що прикрашало вітальню.

— Я вирішив, що нам підійде пентхаус. Одна кімната на верхньому поверсі, одна — на нижньому, — повідомив чоловік, знову переходячи на істрадельську. 
— На якому будемо ми? — спитав Грег у той час, як Мірта надто любʼязно нагадала:

— Нас четверо. 

— Грег відбуває вже зранку, — сказав Марелій у відповідь, простягаючи Мірті листа. — Окремі кімнати для всіх могли б викликати запитання. 

— А так… — почала було Мірта, та Елайза холодно посміхнулась, з точністю копіюючи посмішку Марелія:

— Він представив мене як свою дружину, а тебе — а тебе як сестру, одружену, — вона кивнула на Грега, — з ним.

— Це викликало б менше запитань, — підтвердив Марелій, кидаючи на дівчину уважний погляд. — А ти вмієш здивувати, чудовисько. 

— Чим, знанням мови? — пирхнула Елайза у відповідь, уникаючи цього погляду. Він немов сканував її, а дівчина не мала наміру ділитись із кимось своєю історією.

— Отже, легенда така. Добре. Думаю, ліпше буде залишити мене німою. Я не зможу відтворити такий акцент. Особливо, коли у нас є Елайза зі знанням мови, — дивно, що нотки невдоволення Мірти звучали саме на її адресу. Елайза знизала плечима, споглядаючи у вікно за заходом сонця.

— Я не впевнена у своїй вимові, — тихо сказала вона. 

— Ей, ви ж навіть не обговорювали цього з Елайзою, — Грег спробував стати на її захист.

— Але ж вона й не говорила нічого про те, що знає біготську! — це вперше Мірта підвищила голос. 

— А ви її хоч раз питали?

Елайза закрила очі, повільно дихаючи. Вона рахувала кожен вдих, намагаючись заспокоїтись. Намагаючись не пригадувати, як тато вчив її рідної мови. Як обіймав її. Як вони з мамою використовували вдома суміш трьох мов — біготської, істрадельської та ларданьскої. Як потім вчили дочку розрізняти їх. Як усміхались й тепло обіймали її, радіючи її успіхам.

— Знає і добре, — нарешті сказав Марелій, погляду якого дівчина не помічала на собі. — Грег вранці відбуде у Центр. Ми залишимось тут. Цей готель — місце, сповнене розваг, і найважливіше те, що тут точно не опиниться ніхто з Центру. Отже, маємо житло, розваги та можливість здобувати необхідну інформацію непомітно, — він все ще дивився на обличчя Елайзи у відображенні вікна.