Розділ 4

Одразу після вечері дівчина зачинилась у своїй кімнаті. Вона перекусила на самоті, щосили намагаючись відтягнути момент, коли ймовірність отримати одне спільне завдання із капітаном стане жорстокою реальністю. Коли президент цього гуртка по сумнівних інтересах скаже їй в обличчя про вимушену компанію Марелія.

Грег пропонував дівчині скласти компанію за вечерею, та Елайза відмовилась. Останнє, чого вона хотіла, це щоб хлопець дивився на неї сповненим співчуття поглядом, ніби їй вже відсьогодні доведеться ділити ліжко з капітаном, не менше. Можливо навіть, дівчина трохи переборщила, відштовхуючи Грега, й зараз мала певне почуття провини через це. Грег добрий і милий, але все ж надто співчутливий. Нехай він і єдиний друг тут, та навіть заради дружби Елайза не готова була терпіти дискомфорт, спричинений його поведінкою. 

Дівчина впала спиною на ліжко й втупилась у стіну, думаючи. Можливо, варто було повечеряти з усіма. Принаймні тоді вона розуміла б, скільки часу ще має тут. Треба розібратись із привидами. Що вони хочуть, чому спілкуються з нею? Звідки вони взагалі зʼявились? Може, в цих пустелях колись йшла велика війна, але… В Ларданії та Істраделі також багато жертв війни, а втім, жодного привида Елайза ще не бачила. Тоді хто вони, чому дівчина їх бачить і що їм потрібно?

Щойно ця думка промайнула в її голові, Елайза різко сіла у ліжку. Якщо час обмежено, тоді якого біса вона лежить тут і страждає замість того, аби зʼясувати все якомога скоріше? Дівчина нахмурилась, намагаючись згадати, що сказав привид сьогодні.

“Знайди історії у великого каменя біля озера”.

Елайза важко зітхнула. Вона рідко виходила із цієї подоби палацу, але тепер пошкодувала про це, адже взагалі не уявляла, де тут поблизу озеро. Дівчина покинула кімнату й попрямувала у єдине місце, що могло дати підказку. На щастя, те, що збори їй ніколи не подобались, навіть виявилось корисним — Елайза багато розглядала приміщення від нудьги. А особливо — мапу, що висіла на стіні з боку від неї. Вона була розфарбована у такі дивні кольори, немов її вкрали з якогось карнавалу, чи дали дітям розмалювати. Лише через це Елайза так швидко згадала про неї. 

Однак знайти мапу виявилось не найскладнішим завданням. Дівчина супилась, стоячи навпроти великого кольорового полотна й намагаючись збагнути, як шукати. Знайти пустелі на мапі було не складно — вони були відмічені на заході жирним шрифтом. Так, ніби автор цього шедевру попереджав не соватись сюди.

“Або це твоя параноя,” — ввічливо підкинула підсвідомість. Схрестивши руки на грудях, дівчина намагалась сконцентруватись на самій території, а не на шрифті, котрий здавався їй дещо зловіщім. Та на жаль, мапа не несла жодної інформації про воду неподалік. Лише пустелі, пустелі… На сході від них починався Механікос, а в усі інші боки знов пустелі. 

— Хіба на політичній мапі не мають бути позначені водойми, — пробурмотіла Елайза, роблячи кілька кроків назад. Погляд її впав на тумбочку, що стояла біля стіни під мапою. Це гарна ідея.

Довелось витратити ще деякий час, аби полазити в поличках у сподіваннях знайти щось корисне. Їй не вперше було нишпорити в чужих речах, тож Елайза давно вже не відчувала дискомфорту. Тепер навіть самій дівчині було важко повірити, що вона не народилась такою. Не була поганою, не ненавиділа людей. Не використовувала власну кров для заподіяння шкоди іншим. 

Елайза пирхнула собі під носа, та тут позаду неї почувся мелодійний голос:

— Що шукаєш? 

Дівчина різко обернулась. Треба ж, вона знала, що Марелій не тут. Знала, бо ж з моменту, як чоловік торкнувся її оголеної шкіри рукою, вона відчувала його кожну мить у своїй голові. І, боячись капітана, Елайза зовсім забула, що він тут не єдиний, хто вважає її злою. Тендітна дівчина з рідким темним волоссям, яка сиділа зараз на столі для нарад, вчепившись пальцями у стільницю, виглядала так, ніби спостерігала за Елайзою вже деякий час. 

Чого б це вона була тут?  

Мірта. Ясновидиця з магічної сторони, партнерка Джоста. 

Елайза зітхнула, а тоді раптом усвідомила — якщо мапи не допомагають, може, ясновидиця — це те, що їй потрібно?

Шкода, що Грег не має магічного хисту. Комунікувати з ним дівчині було простіше за будь-якого у цьому палаці. 

— Слухай, — Елайза вирівнялась, повертаючись до Мірти з купою папірців в руках, — а ти останнім часом не бачила ніяких видінь? 

— Видінь? — її очі зіщулились. — Яких, наприклад?

Дівчина насупилась, намагаючись зважити всі “за” та “проти”. Причин розповідати щось Мірті не було, та якщо дівчина б щось побачила… Чи сказала б? Наскільки Елайза знала, її видіння не були контрольованими. Однак Джост міг поставити запитання. А без Мірти шансів на те, що він слухатиме Елайзу, не було. Та перш ніж дівчина встигла б як слід обміркувати це, Мірта туманним тоном сказала:

— На разі лише незвʼязна інформація. Чую чийсь стогін при свічках, — вона кинула невпевнений погляд на Елайзу, і, побачивши як та закотила очі, перевела тему: — Сьогодні ти швидко пішла і… Ну, хочу лише сказати, що ідею Грега взяли до уваги. Ми будемо готуватись до цього плану. Зруйнувати центр. Супроводжувати Грега будемо ми з тобою, — поділилась дівчина. 

— Ми? — здивовано перепитала Елайза. Тоді Мірта опустила погляд й тихо додала:  

— Ну і Марелій прикриватиме нас. Без нього було б дуже важко.