Розділ 3

Ранок був надто важким, особливо зважаючи на стан дівчини. Елайза покинула кімнату одразу після того, як Мірта побігла за Джостом. Решта лишилась обговорювати план дій, проте дівчина не мала ані сил, ані будь-якого бажання слухати все це. Їй було все одно, що там твориться у тому Центрі, як саме діти отримують якісь здібності. Судячи з того, що Джост надто вразливий, а Марелій — закінчений придурок, й лише Еріка можна назвати свідомим, нічого гарного у тих стінах не відбувалось. І вона в будь-якому випадку робитиме те, що їй скажуть, та це не значить, що вона хоч трохи зацікавлена у розробці планів.

Куди більше Елайза непокоїлась через блакитних привидів. Вона бачила їх вже двічі, й обидва рази, коли пролила кров. Зазвичай, якщо дівчина не намагалась щось начаклувати, то нічого й не відбувалось. Однак не тут. З цим місцем щось не так, й куди більше їй кортіло дізнатись, що саме. Елайза попрямувала до кімнати, роздумуючи над цим. Дівчина відчувала, як її пальці затремтіли від хвилювання. Ось те, що було справді цікаво. Чому її магія відгукується на це місце? Чому лише її? Навіть Марелій нічого не помітив вчора, а хлопчик-привид був прямо перед ним. Зачинившись у себе в кімнаті, Елайза скинула балахон й відкрила шафу. Дістала першу ж сукню, що попала їй під руку. Достатньо і того, що вона сиділа у нічній сорочці на зборах і це помітили. Навряд її випруть звідси за жахливу дисципліну, і все ж нотації зайвий раз дівчині слухати не хотілось. 

Чорна сукня підкреслювала темні круги під очима, що зʼявились після цієї ночі. Однак більше не було жодних ознак, що б свідчили про якісь зміни в її стані. Елайзу не надто непокоїв її вигляд, тож дівчина не стала затримуватись у кімнаті більше — треба продовжувати дослідження. Вона обернулась навколо. Та думка про те, що дівчина проллє кров і побачить у власній кімнаті хоча б одного блакитного привида, змусила її здригнутись. Навіть якщо в її кімнаті й бродить якась істота, Елайза б воліла цього не знати. Тож дівчина прихопила із собою улюблений кинджал й поспіхом вийшла з кімнати. 

Краєм свідомості Елайза відчувала, що Марелій зараз рухається у сторону кухні. Що ж, виходить, збори нарешті закінчились для всіх. Для неї це не мало значення, однак дівчина була голодна, а те, що її партнер рухається у той бік, значило, що вона таки пропустить їжу. Що завгодно, аби тільки не бачити зайвий раз капітана. 

Елайза прямувала у бік коридора, де вчора побачила блакитного привида. Сьогодні дівчина готова до зустрічі з ним. Тепер вона не розгубиться. 

Десь за кутом роздався жіночий сміх. Дівчина уповільнила крок, прислухаючись до голосів:

— … такий брутальний! Мені подобається його погляд. Як подивиться на мене, я одразу…

Елайза закотила очі, впізнаючи голос. Це була Кейсі, чи Карен — дівчина не памʼятала її імʼя точно. Секретарка Освіля, що іноді була присутня на зборах й документувала всяку фігню на прохання президента. Безтолкова дівчина з безтолковими вподобаннями, що запала на Марелія, як тільки він зійшов з потяга. До зустрічі із нею Елайза взагалі не вірила у те, що капітан здатен викликати симпатію бодай у когось. Та зараз запевнилась у тому, що Карен, чи Кейсі, має якісь проблеми з головою. Невдалі стосунки, невдале дитинство — тільки такі речі могли б пояснити її тягу до морального чудовиська, ким і був Марелій. А враховуючи, що кілька разів Елайза знала, що чоловік ночував не у своїй кімнаті, Кейсі-Карен можливо таки добилась його уваги. Не те щоб Елайзу насправді цікавило, з ким саме він був. Дівчина воліла б взагалі цього не знати, та клятий звʼязок не стихав ні на мить. От зараз Марелій, наприклад, був на кухні. Точно їв її улюблений шоколадний торт, пацюк, поки дівчина змушена голодувати. 

Прокравшись повз Кейсі та її подругу непомітною, Елайза завернула за ріг, дістаючи на ходу кинджал. Зупинилась в коридорі й озирнулась. Останнє, що було потрібно, щоб хтось зі звичайного персоналу, а тим паче клуб шанувальниць капітана, побачив, як вона себе ріже без очевидних причин. 

Дівчина підняла лівицю, й широкий рукав її сукні одразу опустився, оголяючи пошрамовану руку до ліктя. Вона й не памʼятала вже того часу, коли її руки виглядали нормально. Як у Кори чи Мірти. Ніхто зі здібних, ані маги, ані змінені, не мусили калічити себе для активації здібностей. Лише вона. 

— Що огидніше, — прошепотіла тихо Елайза власним думкам. Провела кінчиком кинджала по руці ближче до ліктя, там, де шрами поки не були розташовані надто щільно. 

Щойно крапля крові впала на підлогу, дівчина сховала кинджал й озирнулась у пошуках привидів. Однак, нічого не сталось. Вона все ще була сама у темному навіть вдень коридорі. Жодного блакитного блиску. 

Очікування також нічого не дало. Жодного звуку, жодного привида. Елайза зітхнула й нахилилась до підлоги, дивлячись на краплю власної крові. На секунду засумнівалась, чи правильно вона зрозуміла. Може було оманливо думати, що саме за допомогою крові бачила привидів? Може, це лише підсвідоме бажання бути особливою? Вона стиснула рукав сукні, бажаючи витерти ним кров, як тут почула над собою жіночий голос, що роздавався немов через туман. Елайза зрозуміла, що це не хтось із їхньої компанії, ще до того, як почути коротку фразу:

— Розкажи про мене.

Її шкіра покрилася сиротами. Очі вмить стали вологими, і хоча Елайза не боялась привидів, усвідомлення того, що вона стикнулась із чимось невідомим, змушувало її реагувати так. Це був не вчорашній хлопчик. Й навряд той, кого вона бачила на пероні. Той привид здався Елайзі чоловіком.