Розділ 2

Всю ніч їй марились дивні сни. Блакитні люди-привиди, що блукали у повітрі коридорами здоровезної будівлі, побудованої президентом Механікоса спеціально для їхньої команди. Привиди, що були невидимі для всіх окрім неї. Або ж вона просто зійшла з розуму. 

Дівчина ледь не проспала зустріч команди з президентом — чергове обговорення шляхів припинити війну, котре зовсім її не хвилювало. Елайза була впевнена: доки президент не запропонує скинути бомби вздовж всієї лінії фронту й не спопелить землю, за яку йде боротьба, ніхто не зупиниться. Однак, її переконання не були поводом прогуляти зустріч — дівчина знала. Вона питала. 

Тому, щойно поглянувши на годинник, Елайза миттю підірвалась з ліжка. Часу на збори не було, тож дівчина встигла лише вмитись і, накинув улюблений балахон темно-зеленого кольору поверх нічної сорочки, вона побігла до зали, де й проводились всі зустрічі та наради. Звісно, всі були в зборі, коли Елайза зайшла до кімнати. Дівчина щільніше закуталась в балахон, прикриваючи будь-які натяки на сорочку під важкою тканиною, й під цими поглядами підійшла до першого-ліпшого місця. На щастя, це місце було поряд з єдиною людиною, котру Елайза могла вважати кимось на кшталт друга. Чи, скоріше, вона просто відчувала певну близькість із ним, бо вони обоє були тут чужими. 

— Добрий ранок, наречений, — пошепки привіталась Елайза. Кілька місяців тому Грег спіймав її на ринку і відвернув увагу перехожих, що могли б її захистити, назвавши дівчину своєю нареченою. З того часу це прізвисько й приклеїлось. 

— Ти що, тільки прокинулась? — здивовано прошепотів Грег у відповідь. Лише його голос змусив дівчину розслабитись і усміхнутись. Жодної напруги. З Грегом їй було легко. Спочатку Елайза думала, що він слабкий придурок, що сохне за подругою, котрій на нього начхати, що частково й було правдою. Та зараз дівчина була вдячна за те, що Грег забажав приєднатись до їхньої дивної команди, хоч і не мав жодних здібностей. 

— Ага. Жахливо спала, — визнала Елайза, а тоді підняла очі. Серце пропустило удар. Чорні мов вугілля очі дивились на неї з нетиповою увагою. Вивчали її. Дівчина згорбилась, бажаючи зникнути, аби він тільки не дивився так. Зазвичай Марелій займав місце поряд з Еріком з іншого боку стола. Якого біса тепер він сидів прямо напроти й дивився на неї? Чоловічий погляд ковзнув нижче, а тоді Марелій пирхнув. Дівчина також опустила погляд, і, помітивши край сорочки, знов підітнула балахон. Та все що вона встигла, це розлючено зиркнути на нього. А тоді двері відкрились і в зал увійшов президент, змушуючи Елайзу забути про капітана, що всівся навпроти неї. Однак вона все ще хмурилась, не розуміючи, чому він тут. 

Зустріч почалась з вітань президента і поступово перейшла в типову балаканину про те, що зроблено, що було на меті й так далі. На ній все ще була сорочка і зараз, думаючи про це, Елайза подумки посміхнулась — заявитись на зустріч у нічній сорочці й лягти спати — це призвело б такий фурор, якби всі дізнались…

Її думки перервали гучні голоси. Немов отямившись, дівчина хмуро подивилась на всіх присутніх, а тоді усвідомила, що Фредерик Освіль, шановний президент, бовкнув щось таке, що розізлило одразу трьох: Еріка, Джоста і капітана. Вона нагострила вуха.

— Ні, це не обговорюється, — безапеляційним тоном заявив Джост. Елайза помітила, як погляд чоловіка ковзнув по Еріку й Марелію і як складки на його обличчі трохи розгладились.

— Але ж це єдиний наш спосіб отримати більше людей у команду. Як змінених, так і магів, — сказав президент. Освіль намагався бути переконливим, але було помітно, що він очікував зовсім іншої реакції. Кора, подружка і партнерка Еріка, сиділа біля нього, впʼялившись у стільницю. Мірта навпроти неї так само дивилась на стіл, немов опинившись серед двох вогнів.

— Думаю, ми можемо впоратись із завданнями будь-якої складності у тому складі, в якому ми є зараз, — відповів Джост. 

— Або переманити до себе Сандерса, а тоді знайти його партнера, — додав Ерік. — Але не більше.

— Але ми могли б подати певні ідеї Центру і за допомогою нього отримати…

Не дивлячись на те, що кожен мав свою думку, ніхто ніколи нікого у цій залі не переривав, навіть у моменти запеклих сперечань. Що б там не казав президент чи будь-хто інший, всі чекали своєї черги. Тому, коли Марелій урвав Освіля, в залі запала тиша:

— Це місце не має існувати. Ніхто не має більше проходити через Центр. Ніхто. — Заявив він, дивлячись на Освіля. Побачивши цей погляд, Елайза підсвідомо відсунулась. Їх розділяв стіл, але цього було мало, коли капітан дивився так. Ніби одне слово непокори — і він розірве тут всіх. Фредерик Освіль може і був президентом, але Марелій кровожерливий капітан. Буквально. Президентський титул не мав для нього великого значення. 

Тиша тривала надто довго. Напруга висіла в повітрі, і терпіти це було майже неможливо. 

— Погоджуюсь, — нарешті сказав Ерік. — Ми знаємо, де знаходиться Сандерс. Ми вмовимо його доєднатись. А потім знайдемо його партнера. 

Освіль важко зітхнув, а тоді все ж сказав:

— Відчуваю, що мушу погодитись на ваші умови. Що ж, це було б набагато легше, якби ми використали Центр у своїх цілях…

— Ні, — категорично заявив Марелій, відповідаючи за всіх. Його погляд був спрямований кудись у пустоту. Елайза звикла, що це Джост зазвичай говорить про той їхній Центр як щось страшне, але побачивши капітана з таким камʼяним обличчям, дівчина невільно замислилась про те, що ж таке з ними там трапилось.