Зрозуміти і простити/understand and forgive

ГЛАВА XVI „ПЕРЕМІНИ”

У кабінеті була напівтепрява. Освітлення давало лише тьмяне світло монітора. Чоловік підійшов до комп'ютера. Йому поставили нове завдання. Він тихо відсунув стілець, починаючи  шахрайський задум. Чулося лише дзвінке клацання клавіш клавіатури. Він написав програму, увів її в дію і... Зробив черговий злочин.
Кетрін та Олівер сиділи у залі, чекаючи на Домініка. До них надійшов новий запит. Жінка, замість того, щоб сидіти за столом поруч із Брауном, ходила взад-вперед. Нарешті тишу, що панувала навколо, перервав Домінік, що, швидко перебираючи ногами, спустився із другого поверху, переступивши нижню сходинку. Кетрін та Олівер обдарували його злегка незадоволеними поглядами, адже вони явно були обурені очікуванням. Чоловік підійшов до столу, відсуваючи стілець, зі словами:
-Я перепрошую. Все, можеш починати. 
Кетрін важко зітхнула, протираючи очі. 
-Як ви знаєте, ми маємно нову справу, і... На мій погляд, вона... Своєрідна. 
-Своєрідна? - підійнявши брову, перепитав Олівер. 
-Так. Значить. Одна IT-фірма міста підозрюється у незаконному викраденні інформації та шахрайстві. Сьогодні вранці надійшов запит від іншої компанії, яка теж розвивається у сфері IT-технологій. За їхніми словами, вони помітили у розробках конкурентів багато схожостей у програмних продуктах, через що, враховуючи авторитет та місце у рейтингу ймовірної фірми-крадія, є підозра на те, що вона краде інформацію. Нам потрібно, ой... докопатися до істини. 
-І в чому її "своєрідність"? - не зрозумів Домінік. 
-В тому, що у нас, принаймні відколи тут працюю я, не було схожих випадків. Як ми будемо доводити вину, або навпаки невинність підозрюваного підприємства? Будемо вірити лише словам людей на допитах? А ви впевнені, що вони скажуть правду? 
-А у інших розслідуваннях ми були стовідсотково впевнені, що нам говорять чисту правду? 
-Раніше ми знаходити підтвердження слів людей, коли оглядали місця подій, камери відеоспостереження. Що ми будемо оглядати тут? 
Домінік замовк, над чимось замислившись. 
-Тут ми теж будемо "оглядати приміщення", - почав Олівер, - але тепер ним буде інформаційний простір комп'ютера. 
-А як ми, по-твоєму, будемо це робити, якщо знання у IT-сфері кожного не доходять вище опанування Word i Excel? - мовила Кетрін, - тут ти Даніелевими "експертами" не обійдешся. У цієї людини як мінімум має бути офіційне посвідчення, що вона є працівником правоохоронних органів, адже у іншому разі вона не буде мати права оглядати комп'ютери і так далі. 
-А може ми все ж таки самі зможемо все зробити? - мовив Олівер. 
-Ні, - похитала головою Кетрін, - мова йде про програмістів та IT-фахівців. Це люди, що опанували верхівки різноманітних мов програмування та інших фішок. Вони могли придумати такий спосіб викрасти інформацію із іншого пристрою на відстані, що ми не те що не уявляємо як це зробити, а навіть не здогадуємось, що таке взагалі може існувати. 
Запало мовчання. Невдовзі почувся голос Домініка:
-Не довго наша самостійність процвітала... Пропоную задіяти Даніеля. 
-І що він зробить? - рівним тоном запитав Олівер, очікувально дивлячись на друга. 
-Як мінімум щось придумає, порадить. Чи ви пропонуєте йти і, наче троє дурників, намагатися щось там з'ясувати? 
Кетрін промовчала, глянувши на години. 
-Він зараз, напевно, на лікуванні... 
-А скільки воно ще триватиме? - запитав Олівер. 
-Десь пів години. 
-Ну, якраз приїхати встигнемо, - мовив Браун. 
-Куди? - не зрозуміла Кетрін. 
-До нього. Це не телефонна розмова, тут потрібно говорити тет-а-тет. 
Жінка незрозуміло відвела погляд, над чимось роздумуючи. Вона ще раз глянула на години, після чого промовила:
-Гаразд... 
 Кетрін та Олівер поїхали до реалібітаційного центру, Домінік ж направився у місто ще по деяких робочих справах. 
Вони йшли коридорами, прямуючи до потрібних дверей. Олівер, як зазвичай, йшов попереду, а Кетрін залишалося лише доганяти його. «Опинився б ти раз на моєму місці...» - незадоволено подумала жінка. 
Даніель декілька хвилин, як повернувся після лікувальних заходів. Він, із деякою в'ялістю в руках, взяв із підвіконника книжку, яку вчора подарувала Кетрін, та, розгорнувши на місці, де він зупинився, продовжив читати. Навколо була тиша. Аж у вухах дзвеніло. Уже з наступної миті він поринув у позарядковий світ. Чоловік настільки захопився читанням, що, як завжди, не помічав нічого навколо. Перед очима поставали не рядки книги, а ціла жива історія. 
Та раптом із вигаданої реальності його висмикнув дзвінкий звук відчинення дверей. Даніель аж сіпнувся від несподіванки. Він плавно видихнув та підвів погляд, побачивши перед собою Кетрін та Олівера. Чоловік, одразу, не привітавшись, невдоволено промовив:
-Ще раз ви сюди так увірветесь, - він одним рухом долоні голосно закрив книжку, - мені доведеться проходити реабілітацію після інсульту. 
-Злякався? - всміхнувшись, запитала Кетрін. 
-Хоч би постукали, чи що. Як додому сюди ходите. 
-Пробач, але це терміново, - мовив Олівер. 
Даніель перевів на нього уважний погляд, незрозуміло підійнявши брову. Поклавши книгу на підвіконник, він кинув коротке:
-Я слухаю. 
-Є нова справа... - почала Кетрін, - і, схоже, нам знадобиться твоя допомога... 
-Починається... - він зітхнув та, протерши очі, сказав: розказуй. 
Жінка переповіла йому все, що знала. Після її монологу, чоловік запитав:
-І чого ви не знаєте? 
-А те, що, вірогідно, більша частина потрібної нам інформації буде знаходитись у комп'ютерному просторі, причому важкодоступному. Як ми до неї докопаємся, якщо у жодного із нас немає відповідних знань та навичок роботи із комп'ютерами? 
Даніель на хвилю задумався, відвівши погляд. 
-Так... І що ви хочете у мене? 
-Як мінімум поради та... Твоєї думки, як нам тут діяти, - відповів Олівер. 
-От прийшли зі своїм розслідуванням, як грім серед білого дня, - зітхнувши, пробурмотів Даніель. 
-Чому це з "нашим"? - обурилась Кетрін, - агенство твоє, взагалі-то. 
Чоловік кілька секунд просто дивився на стелю, після чого протягнув:
-Потрібен хтось з IT освітою... Із дуже хорошою IT-освітою. Якщо у потерпілої фірми є лише підозра на те, що у них крадуть інформацію, значить вони напевне цього не знають. Це свідчить про те, що методи компанії-шахрая дуже закручені та складні, якщо інші програмісти не бачать у своїх системах  чітких вказівок на те, що у них інформацію викрадають. Інакше ми тут ніяк не викрутимся... 
-Але у цієї людини також має бути детективне посвідчення, - мовила Кетрін, - інакше вона не буде мати права перевіряти їхні комп'ютери.
-Ти пропонуєш взяти когось на роботу на постійну основу? 
-Якщо у тебе є знайомі правоохоронці із додатковою IT-освітою, то можна обійтися без цього. 
 Даніель промовчав, а потім відповів:
-Де ми так швидко знайдемо людину, яка б могла піти до нас працювати? Ще й з IT-освітою. 
Раптом Олівер, що увесь цей час напружено дивився в одну точку, незрозуміло всміхнувся. 
-Чого ти смієшся? - запитав детектив. 
-Даніель, подумай ще раз. Тобі потрібна людина, із хорошо IT-освітою, яка буде зараз ладна кинути свою нинішню роботу та піти працювати до тебе хакером. Нічия кандидатура на розум не приходить? 
-...Алекс? - невпевнено запитав чоловік. 
-Звичайно. Я думаю, він із підскоком кинить свою марудну роботу системного адміністратора та піде працювати до тебе. Тим більше, якщо він до цього багато років працював на високій посаді у престижній IT-компанії, його навичок та знань нам буде більше ніж достатньо. 
Даніель задумався. 
-Не знаю... - невдовзі відповів він, - потрібно ще добре под... 
-От давай без "не знаю" і "подумати", - перебив його Олівер, - потрібно вирішувати швидко, бо у нас розслідування висить. 
-Треба для початку поговорити із самим Алексом, - промовила Кетрін. 
-Мені зателефонувати йому? - запитав Даніель. 
-Так, - твердо відповів Олівер, - нехай прийде сюди. 
Детектив повільно видихнув, набираючи номер телефону брата. 
Алекс, доробивши якусь робочу маячню, сів у своїй так званій "кімнатці", аби перепочити. Цей робочий день нічим не відрізнявся від інших: такий ж нудний, сірий та забитий. Він сів на стілець, вимучено потерши віски. Йому хотілося щось змінити у своєму житті. Розвернути його в кращу сторону, знайти своє місце у цьому світі. Приносити реальну користь людям, а не бути у всіх "хлопчиком на побігеньках". Усі ці почуття, роздуми, щоденно залишалися при ньому та навіть не думали покидати його, постійно вертячись на розумі. 
Раптом у нього задзвонив телефон. Чоловік застогнав у себе в думках, будучи впевненим, що знову щось трапилось із технікою. Та, побачивши, що телефонує Даніель, його настрій трохи оживився. Він підійняв слухавку, одразу ж кажучи:
-Ало? 
-Ало. Алекс, є термінова розмова. Можеш, будь ласка, приїхати? 
-А... Не можна по телефону? Я не впевнений, що маю як приїхати. 
-Ні. Я повторюю, це дуже терміново, і тут варто говорити наживо.
-Що трапилось? 
-Нам потрібна твоя допомога. Подробиці я розповім, коли приїдеш. 
-Я... Ох, гаразд. Дай мені двадцять-тридцять хвилин. 
-Гаразд, я чекаю. 
У слухавці пролунали короткі гудки. Алекс нашвидкоруч почав збиратися. Він зняв із себе жилетку, жбурнувши її, наче непотріб, на стілець. Чоловік схопив барсетку, накинувши на плечі пальто, та майже що вибіг із приміщення. Начальнику Алекс  написав повідомлення, що у нього підійнялася температура і він пішов додому. «Сподіваюся пронесе... - думав чоловік, сідаючи до автомобіля, - і що там уже сталося, що аж потрібна моя допомога?» Ці дві думки крутилися на розумі, аж поки Алекс не дістався до потрібної будівлі. Чоловік припаркував машину, нашвидкоруч вийшовши назовні та заблокувавши авто. Він прямував коридорами, впевнено йдучи до потрібних дверей. 
Кетрін, Олівер та Даніель мовчки чекали Алекса. Перші хвилини після того, як Даніель поклав слухавку, промайнули у повній тишині. Раптом незрозумілу мовчанку перервав Олівер:
-Ти не говорив із реабілітологом? 
-Говорив, - відповів Даніель, перевівши на нього погляд. 
-І? 
Він потиснув плечима. 
-Нічого нового. Все нормально. 
-Коли тебе приблизно випишуть? 
-Не знаю. Хірург тоді говорив, що потрібно від чотирьох місяців, а пройшло лише три. Тому точно нескоро. 
-Ну а приблизний термін? Він ж має бачити, який прогрес дає реабілітація? 
-Принаймні мені містер Айворі, реабілітолог, нічого не говорив. Та я й не запитував. 
-Запитай, якщо буде нагода. І мені обов'язково скажеш. 
-Нам, - невдоволено поправила Кетрін. 
-Гаразд, - мовив Даніель, а потім неоднозначно всміхнувся, - без мене вже нудно?) 
Олівер теж незрозуміло посміхнувся, відповідаючи:
-Трохи... Скучили всі за тобою. 
-Я теж скучив... - замислено промовив Даніель, - скучив за... За вами всіма, за звичайним життям... 
Кетрін помітила його посумній настрій та одразу ж підметушилась:
-Ну... Не починай. Ще трохи і будеш знову ходити важливим дядьком у сорочці із галстуком по судах, лабораторіях і поліцеських відділках. 
Чоловік розсміявся, після чого відповів:
-Сподіваюсь). 
У цей момент двері відчинилися. До приміщення увійшов злегка задиханий Алекс. Він кивнув Кетрін та Оліверу, привітавшись, і промовив:
-Я тут. Що сталося? 
-У нас для тебе є одна розмова... - почав Даніель, формулюючи думки. 
Алекс сів на стілець перед братом, аби тому було зручніше з ним говорити. 
-У нас є нове розслідування, у якому нам буде просто необхідна твоя допомога. На одну із IT-фірм міста є підозра, що вона нібито незаконно викрадає інформацію. Сьогодні вранці нам надійшов запит від іншої IT-компанії. Як вони сказали, у їхніх розробках та розробках конкурентів є багато схожостей, через що, враховуючи те, що про фірму-крадія ходить не дуже добра слава, є підозра, що вона дійсно краде інформацію. Ця справа тісно пов'язана із комп'ютерною сферою, де  наші знання є недостатньо розвиненими для даного випадку. Нам потрібен професійний IT-фахівець. Я пропоную тобі кинути нещасну роботу у супермаркеті та піти працювати до мене у агенство хакером на постійній основі. 
Алекс уважно слухав Даніеля. Спочатку його обличчя було спокійним та зосередженим. Та потім, ближче до кінця монологу, міміка чоловіка змінилася на трохи вражену та збентежену. 
-Я? До тебе в агенство? - зніяковіло перепитав Алекс. 
-Так. 
-Але ж... Я нічого до цього не маю. У мене немає юридичної освіти, і... 
-Алекс, все що тобі потрібно знати, ти знаєш, - перебив Даніель, - юридичними моментами будемо займатися ми, тобі в це і не потрібно занурюватись. Ну? 
-А може я вам так допоможу? Без офіційної роботи? 
-Так не вийде. У тебе тоді не буде права чіпати комп'ютери, допитувати, якщо потрібно, працівників фірм і так далі. 
-Це досить виважене рішення. Я... Мені потрібно подумати, - протягнув чоловік. 
-Ти ж хотів поміняти місце роботи. Знайти щось престижніше, - почав переконувати Даніель, - тут тебе ніхто не образить. 
-І у нас немає часу думати, - промовив Олівер, - ми не можемо довго затягувати із розслідуванням. 
Алекс відвів погляд, напружено над чимось роздумуючи. Невдовзі він запитав:
-Що буде входити в мої обов'язки? 
-У даному випадку перевірити комп'ютери, чи немає там якихось сторонніх програм, що могли би викрадати інформацію, чи ще чогось, я не розбираючь в цьому. А зазвичай, можливо, вичислити особу за номером телефону, за електронною поштою, чи за аккаунтом у соцмережах, і все в такому роді.
-Переустановити Windows на робочих комп'ютерах, - пробурмотів Олівер. 
По кімнаті пройшлися короткі смішки. 
-Зарплатня? 
-Достойна, - відповів Даніель. 
-Ну... Ах, гаразд. 
-Чудово. Кетрін, Олівер, зараз їдьте в місто і оформіть всі документи, - він глянув на Кетрін, - підпис поставиш замість мене. 
-Я там ніби пам'ятаю, який твій підпис... - пробурмотіла жінка. 
Даніель закотив очі, взявши телефон. Він відкрив фоторедактор та намалював там свій підпис, після чого показав екран Кетрін. 
-Надішли мені це у Telegram, я не запам'ятаю. 
-Добре. 
-Гаразд, ми тоді йдемо, - мовив Олівер, - бувай. 
-Удачі. Тримайте мене в курсі. 
Браун кивнув, після чого компанія вийшла за двері. 
Пів дня Алекса оформляли на роботу. Спочатку звільнення з скпермаркету. Коли Алекс підписував папери, на душі почала грати радість. Якби не його ввічливість та вихованість, він би кинув заяву в обличчя начальнику. 
Далі потрібно було оформити чоловіка на нову роботу. Із цим не виникло труднощів. Уже о другій половині дня Алекс офіційно був влаштований у детективному агенстві.
Алекс та Кетрін стояли біля будівлі поліцейського відділку. Олівер ще був всередині, завершував із паперами. Сюди зараз мав під'їхати Домінік, після чого детективи мають відправитися на виклик. На вулиці сьогодні була прохолодна, похмура погода. Слякоть, мжичка та захмарене небо. Алекс та Кетрін стояли на так званому "ґанку" біля самого входу у відділок. Чоловік розглядав своє щойнозроблене детективне посвідчення. Ще вранці він працював адміністратором у супермаркеті, роблячи марудну, неприємну роботу та перебуваючи у постійному стресі; а тепер тримає у руках посвідчення правоохоронця, яке відкриватиме нову дорогу у його житті. Все перемінилося настільки швидко, що чоловік навіть не встиг сприйняти всі ці події. Його підсвідомість штурмували деякі сумніви, щодо згарячу прийнятого рішення, але іншого виходу вже не було. Чи зробить ця робота його щасливішим? Чи поверне колишній статус у суспільстві, фінансове становище сім'ї? 
Кетрін, помітивши як замислено та водночас уважно Алекс роздивлявся своє посвідчення, підійшла трохи ближче до нього, кажучи:
-Що ж, я тебе вітаю). 
Коли вона говорила, із її вуст у холодне повітря йшла тепла пара.
-Дякую... - протягнув Алекс. 
-Над чим ти так замислився? 
Він потиснув плечем. 
-Все так різко змінилося. Я ще зранку працював у супермаркеті, а зараз оформився у зовсім протилежну сферу... Якийсь цей поворот трохи некомфортний, і... Сумнівний? 
-Це не буде іншою сферою для тебе. Ти так ж само будеш працювати із технікою, комп'ютерним середовищем, можливо писати програми. 
-Так, але... Мені тепер, окрім IT-роботи,  доведеться, наскільки я зрозумів, ще й контактувати з людьми,  складати якісь логічні ланцюжки, чого я раніше ніколи не робив. А якщо у мене немає відповідних навичок? 
-Не хвилюйся, я впевнена: все буде добре. 
-Сподіваюся, твоя впевненість не безпідставна. 
Кетрін посміхнулася, відвіши замислений погляд. 
-Знаєш, - невдовзі почала вона, - коли я оформлялася працювати до Даніеля, теж була трохи збентежена та невпевнена у цьому. 
-Скільки ти вже в нього працюєш? 
-Майже півтора року. Відтоді ми й знайомі. 
-Так мало? - здивувався Алекс. 
-Так. Іноді, коли розумію, що нашим  стосункам лише недавно виповнився рік, це не вкладається в голову, адже здається, що я знаю його вічність. 
-Схоже, ви одразу змогли порозумітися). 
Кетрін тихо засміялася. 
-Що? - не зрозумів Алекс. 
-Нічого, забудь. 
У цей момент із будівлі вийшов Олівер із папкою паперів у руках. Він підіцшов до Кетрін та Алекса, запитуючи:
-Домініка ще не було? 
-Як бачиш, ні, - відповіла жінка, - ти все доробив? 
-Так. Ну, Алекс, я тебе вітаю). 
-Дякую, - злегка збентежено посміхнувшись, відповів програміст. 
-Чому ти такий невпевнений та зніяковілий? - запитав Олівер. 
-Трохи незвично і, можливо, некомфортно. Я не впевнений, що прийняв правильне рішення. 
-Все буде гаразд, ти лише марно хвилюєшся. Розслабся, будь трохи впевненішим. 
-Якби все було так просто, як ти про це говориш... 
-От ви, Бейкери, всі на одну манеру, - мовила Кетрін, - хвилюватися без вагомої причини - ваша візитна картка.
Алекс засмівся, явно не очікуючи такого почути. 
-А ще завжди "треба подумати", - додав Олівер. 
Програміст знову всміхнувся, розуміючи, як його точно описали кількома словами. Браун глянув на години і трохи нервово промовив:
-Ну і де той Домінік? 
-Зателефонуй йому, - мовила Кетрін. 
Якраз у цей момент до троутару під'їхала знайома машина. Впізнавши в ній автомобіль Домініка, компанія попрямувала до свого транспорту. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше