ГЛАВА XVII „ПО СЛІДАХ”

Вони під'їхали до будівлі потерпілої фірми. Вона була дещо більшою за ту, де працював раніше Алекс. Чоловік досі відчував себе дещо невпевнено. Як йому себе поводити? Як діяти, що робити? Він уже давно був близько знайомий із Кетрін, Олівером, трохи менше із Домініком; але зараз він відчував себе настільки незвично і некомфортно, ніби тільки що з ними познайомився. Чоловік всіляко намагався себе заспокоїти, але ніщо не могло втихомирити його бурю думок. 
Повиходивши із автомобілів, детективи зібралися біля входу у будівлю. Олівер одразу ж запитав:
-Куди нам йти? 
-Зараз, - відповіла Кетрін, - я зателефоную чоловіку, що здійснив  виклик, він має вийти і провести нас. 
Жінка зробила телефонний дзвінок. Чоловік сказав, що надійде через декілька хвилин. Так і сталося. Невдовзі із вхідних дверей на вулицю вийшов чоловік середніх років. Він, помітивши біля входу чотирьох людей, підійшов до них, трохи задихано промовляючи:
-Доброго дня, ви детективна команда? 
-Так, - відповіла Кетрін, - Кетрін Бейкер до ваших послуг. 
-Дуже приємно. Я Норман Аллен, директор фірми. 
«Директор?! - здивувався Алекс, - все настільки серйозно, що цим займається директор?! Я директора, коли у Вотергауса працював, за шість років бачив лише два рази у житті». 
-Містер Аллен, давайте ми, якщо ви не проти, пройдемо всередину, - кивнувши в сторону будівлі, мовила Кетрін, - і ви детально розповісте, що у вас сталося. 
-Добре, йдемо. 
Детективи попрямували за директором, що рушив вперед. Всередині Алексу все, чомусь, нагадувало фірму, де він раніше працював. Ці спогади викликали деяку дратівливість, асоціюючись із чимось нехорошим. По дорозі до кабінету їм не зустрілося жодного працівника, за винятком прибиральниці. Можливо, всі були по своїх робочих місцях, а можливо робітникам сьогодні дали вихідний, аби вирішити всі питання без лишніх вух та очей. Раптом Алекс почув, що хтось торкнувся його плеча. Він повернув голову, побачивши поруч Кетрін. Жінка підійшла ближче і прошепотіла:
-Я буду зараз вести допит. Якщо тобі, із твоєї сторони, буде щось незрозуміло -  запитуй. 
-Тобто? 
-Я повторюю черговий раз: ми у IT-сфері не знаємося. Якщо тобі буде неясно щось пов'язано із цим, що тобі, можливо в подальшому знадобиться для роботи - не соромся і запитуй в нього. Або якщо, наприклад, тобі треба буде оглянути якийсь комп'ютер, чи щось із цього роду, теж говори. 
Алекс хотів було багато чого сказати, але, розуміючи, що зараз не місце для цього, лише кинув коротке:
-Гаразд. 
«От ще я тільки людей не допитував... Я там знаю, як це правильно робиться... - думав чоловік, - а якщо я зроблю зараз якусь дурницю?»
Містер Аллен провів детективів до кабінету. Чи це був його особистий кабінет, чи якийсь інший, було невідомо. Директор сів за стіл, жестом запросивши своїх "гостей" теж присісти. Кетрін сіла найближче до директора, починаючи:
-Тепер, будь ласка, детально розкажіть, що трапилося? 
Містер Аллен відвів погляд, намагаючись встановити хронологію подій. Невдовзі він відповів:
-Це було... Два місяці тому? Так. Два місяці тому наша компанія мала випустити нову серію нашого програмного забезпечення. Це повинно  було стати нашим черговим успіхом. Але, буквально за кілька днів до випуску, інша компанія, яка впала три місяці тому, випустила свої програмні продукти. Починаючи розбиратися в цьому, ми помітили, що більшість функцій, інтерфейс та навіть так звані дрібні "недопрацювання" були в точності, як у нас. Склалося враження, ніби наші програмні коди просто скопіювали, викрали. Уже тоді деякі наші працівники почали бити тривогу, та я вирішив притримати коней. Хто його знає, може це просто збіг? Адже, перевіривши всі комп'ютери у нас в офісі, там не було й натяку на те, що звідти щось викрадають. Але буквально кілька днів тому з нами сталася така ж ситуація. Все в точності, як попереднього разу. Ми знову перевірили комп'ютери, проте там, як і раніше, не було нічого, що би підтверджувало нашу теорію. Але це виглядає дуже насторожуюче та підозріло, не може статися такий неймовірний збіг два рази під ряд. 
Детективи мовчки слухали, складаючи картинку в голові. Домінік перейняв на себе колишні обов'язки Кетрін, записуючи все собі в нотатки. «Фірма, що впала три місяці тому? - думав Алекс, - невже це те, про що я думаю?.. Потрібно запитати. А як? Ах, чому я зараз так безглуздо себе відчуваю...» Чоловік глянув на Кетрін. Вона мовчала, дивлячись вбік. Він повільно видихнув і нарешті наважився:
-А... Можете сказати, яка фірма "краде" інформацію? 
-"Стокдейл". 
Алекс незрозуміло затнувся, відводячи погляд. «Стокдейл... Ну звичайно, це ж та фірма, де я до цього працював! - вражено думав програміст, - невже вони справді вирішили "встати з колін" саме таким способом? Вотергаус із іншими керівниками не змогли придумати нічого розумнішого, ніж просто піднятися за рахунок інших? Які ж вони всі дешеві...» Кетрін, помітивши його реакцію, трохи збентежилась, але продовжила:
-У яких стосунках ваша фірма перебуває із "Стокдейлом"? 
-В звичайних. Ну, ми і не ворогуємо, але і співпраці між нами теж немає. 
Жінка знову замовкла. Вона й гадки не мала, про що ще можна запитати директора, і як взагалі тут діяти. Кетрін відчувала себе ніби не в своїй тарілці. Та раптом у розмову із містером Алленом знову вступив Алекс:
-Ви раніше сказали, що на ваших комп'ютерах немає й натяку на те, що звідти викрадають інформацію. Як ви це зрозуміли? 
-Насамперед перевірили, чи там немає якихось сторонніх програм, яких ми не встановлювали. Та якихось прихованих шахрайських програмних продуктів ні на одному девайсі не було знайдено. 
«Навіть прихованих не було? - паралельно роздумавав Алекс, - нічого собі... Такий трюк на будь-якій мові програмування не провернеш... А тим більше на тій, якою програмував увесь "Стокдейл". Треба самому глянути на це. Але як? Я ж не знаю, із якого точно комп'ютера викрадали коди». Кетрін   помітила, що Алекс незрозуміло зам'явся і, здогадавшись, чого він хоче, запитала:
-Містер Аллен, можна глянути комп'ютер, з якого, вірогідно, могли б викрасти інформацію? 
Він замислився, а потім промовив:
-Напевно... Так. 
Жінка глянула на Алекса, даючи йому можливість продовжити самому. Той кинув на неї вдячний погляд, після чого промовив:
-Ви... Проведете мене до нього? 
-Так, звичайно, - він глянув на Кетрін, запитавши: у вас до мене більше немає ніяких питань? 
-Ні. Можете, будь ласка, дати мені свій номер телефону? Аби, у разі чого, ми мали з вами зв'язок. 
-Гаразд. Записуйте. 
Вони обмінялися телефонами, після чого Алекс, містер Аллен і Кетрін пішли до іншого кабінету, а Домінік та Олівер пішли на допит до інших працівників, які, можливо, могли б щось знати. 
Директор дістав в'язку ключів, шукаючи потрібний, аби відімкнути двері. Кетрін та Алекс перекинулися поглядами: спокійний та одобрюючий Кетрін та трохи схвильований та невпевнений Алекса. Наступної миті містер Аллен промовив:
-Проходьте. 
Компанія зайшла до кабінету. Директор підійшов до комп'ютера та увімкнув його, повводивши всі паролі. Коли чоловік завершив, він запрошувальним жестом кивнув Алексу, після чого той також підійшов до нього та сів за стіл навпроти монітору. Кетрін увесь цей час стояла біля входу, намагаючись вловити суть їхньої подальшої розмови. Програміст приступив до своєї роботи. Він хотів власноруч перевірити, чи на девайсі, із якого, вірогідно, могли б викрадати інформацію, немає сторонніх програм. Після декількох хвилин пошуків програміст не знайшов жодного подібного "шпигуна". Він замислено підпер підборіддя руками, кажучи:
-Тут немає ніяких шахрайських програмних продуктів. 
-Ми ж теж тут нічого не знаходили, - відповів директор. 
-Значить це може свідчити про те, що або інформацію викрадали не з цього пристрою, або сама програма написана так, що ми її серед файлів комп'ютера та іншими методами побачити не можемо. Також шахраї могли видалити програму так само, як і встановили її, одразу ж після завершення своєї брудної роботи. Але це наврядчи, адже щоразу її встановлювати та видаляти лише лишня морока. 
-Скоріше друге. Це єдине місце, де зібраний наш повний програмний продукт цілком. 
-Ви зберігаєте готові програми лише на одному комп'ютері? - здивувався Алекс. 
-Не тільки. У хмарах і також на зовнішніх накопичувачах. 
-Зрозуміло... 
Чоловік над чимось замислився, після чого кивнув Кетрін, що він все з'ясував. Жінка, що до цього стояла, впершись плечем в стіну зі складеними на грудях руками, підвелась та промовила:
-Дякуємо вам, містер Аллен. На цьому, поки що, все. Якщо нам ще знадобиться ваша допомога, ми дамо знати. 
-Звичайно, звичайно, звертайтесь. Якщо буде потрібно, я й в офіс у будь-який час приїду, і доступ до комп'ютерів вам дам, аби ви лише тільки встановили справедливість. 
Кетрін трохи здивувалась такій довірі,  люб'язності і відкритості, адже не завжди щастило зустріти клієнтів, що були готові настільки тісно співпрацювати. 
-Гаразд, дякую ще раз, - відповіла жінка. 
Олівер та Домінік допитали ще кількох працівників, які теж були тісно пов'язані із цією справою. Але вони, на жаль, не надали якоїсь нової чи корисної інформації. Детективи поїхали до себе, аби все обговорити і вирішити, як діяти далі. 
Всі, як зазвичай, сіли за центральний стіл. Кетрін важко зітхнула та, потираючи віски, намагалася зібрати думки до купи. Невдовзі вона запитала, перекидаючи свій погляд з Олівера на Домініка:
-Ви допитали інших працівників? 
-Угу, - кивнув Девіс, - але це нічого не дало. 
-Вони просто надали приблизно ту ж інформацію, що й містер?.. - протягнув Олівер. 
-Аллен, - відповіла Кетрін. 
-Так. 
-Ясно... - вона перевела свій погляд на програміста, - Алекс? 
Чоловік, прочистив горло, після чого почав, намагаючись правильно сформулювати свої слова:
-Я перевірив той комп'ютер. Там немає й натяку на те, що з нього могли щось викрадати. Тому варіанти два: або ніяких шпигунсьаких трюків із ним не робили, або комп'ютер просто не бачить всіх тих  шахрайських дій, які з ним проробили. Але, якщо вірити словам містера Аллена, все це навряд чи може бути просто збігом. Такі хитрі шпигунські "програмки",  яких не буде бачити комп'ютер, не напишеш на будь-якій мові програмування. Такий трюк можна провернути, наскільки я знаю, лише на JavaScript та C++. Але тут є один незрозумілий нюанс... Фірма "Стокдейл", ймовірний шахрай, це та фірма, де я колись працював. І JavaScript та C++ там мало хто володів, більшість проєктів писалися на Pascal, Java, Python... 
-Можна більш простою мовою? - перебив Олівер, - я тебе розумію через слово. 
Домінік, чомусь, незрозуміло всміхнувся. Алекс продовжив:
-Це все назви мов програмування, їх не обов'язково розуміти, коротше не суть. У мене одразу вималювалося питання: яким чином "Стокдейл" написав шпигунську програму, якщо там потрібною мовою програмування майже ніхто не володіє? 
-А вони не могли за три місяці оволодіти нею? - припустив Домінік. 
-Навряд, - відповів Алекс, - у них впала фірма, половину працівників звільнили, тим, що залишились вкоротили зарплатню. Можливо, я не правий, але сумніваюся, що у такі ситуації перше, що вони почнуть робити, це заставляти всіх опановувати JavaScript або C++. 
-А найняти когось вони не могли? - продовжував Домінік. 
-М... Знаючи всіх директорів - сумнівно. 
-Гаразд, а ніхто взагалі із працівників не володів цими мовами? - запитав Олівер. 
-Буквально кілька людей. На пальцях можна перерахувати. Із тих, що я точно знаю, які залишилися у фірмі... Двоє директорів... 
«Включаючи Вотергауса, - скривившись, подумав Алекс, - качка би його копнула». 
-...і, якщо не помиляюся, один працівник. 
-На разі це не так важливо, - перебила рлзмову чоловіків Кетрін, - нам потрібно переконатися, чи інформацію дійсно крадуть, чи все це просто збіги обставин. Алекс, як це можна зробити? 
Чоловік відвів погляд, над чимось думаючи. Через кілька хвилин він невпевнено почав:
-Можна використати їхнє закляття проти них ж самих. Спробувати написати програму, яка буде засікати діяльність ось таких шахрайських програм. Коли її будуть "підсаджувати" на комп'ютер, або коли вона буде виконувати якісь певні дії. 
-А це хіба не робота звичайного антивірусу? - підійняв брову Домінік. 
-Ні. Наша програма буде діяти трохи по-іншому. 
-Гаразд, повірю на слово. 
-Ти напишеш цю програму? - запитала Кетрін. 
-Так. 
-Скільки це займе часу? 
-Приблизно два дні. В крайньому випадку три. 
-Гаразд... Дасиш знати, як буде готово. 
-А що ми будемо в цей час робити? - запитав Олівер. 
-Документацію, - зітхнула Кетрін. 
-Три дні? - підійняв брови Домінік. 
-Я сказав, що робота буде робитися три дні лише у випадку якогось форс-мажору, - мовив Алекс. 
-Два дні для документації всеодно забагато. 
-Відпочинеш один день, - байдуже кинула жінка, - на цьому все? 
-Напевно, - відповів Олівер. 
-Тоді всім дякую, на сьогодні вільні. Документами завтра на свіжу голову  займемось. 
Домінік попрощався із іншими та пішов до себе. У залі залишилися Олівер, Кетрін та Алекс. Жінка підійшла до програміста зі словами:
-Ти молодець). Швидко зорієнтувався). 
-Я все нормально зробив? Нічоло лишнього не сказав? 
-Ні, все нормально. Я, чесно, навіть не думала, що ти так швидко увійдеш в курс справ). І не скажеш, що ти вперше у детективній сфері). 
-Правда? 
-Звичайно). 
-Я... Дякую, звісно). Але, на мою думку,  у моїй роботі всеодно було багато недоліків(. 
-Ти занадто самокритичний. Просто будь трохи впевненішим, - мовив Олівер. 
-Гаразд. Я... Піду, напевно. Мені ще потрібно в деяке місце заскочити. 
-У магазин техніки?) - здогадалась Кетрін. 
Алекс спочатку збентежено хитнув головою, а потім розсміявся. 
-При вас, детективах, хоч нічого не кажи). 
-Тобто, я була права?)
-Так. Щоб написати програму потрібен нормальний комп'ютер. 
-Ти поїдеш сам? 
-Напевно. 
-Я можу поїхати з тобою, якщо хочеш, - запропонував Олівер, - всеодно зараз буду якоюсь маячнею займатись. 
-Я був би дуже вдяний). Сподіваюся, тобі не складно. 
-Ні, ні, все нормально. Йдемо? 
-Так, пішли. Бувай, Кетрін).  
-До зустрічі), - відповіла жінка. 
Вона провела поглядом чоловіків. Коли вони зникли за дверима, Кетрін зітхнула, та, зібравши свої речі, пішла до себе. 
Переступивши поріг кімнати, жінка одразу ж взялась за телефон, дзвонити Даніелю. Вона сіла на диван, починаючи скидати із себе важкуватий теплий одяг та паралельно набираючи контакт чоловіка. Слухавку практично одразу ж підняли. 
-Ало? - почулося по інший кінець дроту. 
-Привіт. Як ти там? 
-Нічого, як зазвичай. А у вас що? 
-Якраз телефоную розповісти тобі все. Значить, ми приїхали туди і допитали їхнього директора. Він розповів, що два місці тому, їхня компанія мала випустити якесь нове програмне забезпечення, чи щось типу такого. Але буквально за кілька днів до презентації, інша компанія, та, що є вірогідним крадієм, випустила точно такі ж програми, як і мала представити постаждала фірма. Спочатку вони подумали, що це збіг, але кілька днів тому все в точності повторилось. Алекс глянув комп'ютер, з якого, вірогідно викрадали інформацію. Там не виявилось ніяких шпигунських програм і всього такого. Він припустив, що, скоріш за все, комп'ютер просто цього не бачить. Він має написати програму, яка буде засікати всю діяльність таких шпигунів. Так ми зможемо дізнатися напевно, чи інформацію дійсно викрадають і яким чином це роблять. 
-Зрозуміло... А він сам як? Влився в колектив і роботу? 
-Ще й як. Спочатку трохи соромився, та потім був, наче риба в воді). Зі сторони  складалося враження, що він тут роки працює). 
-Справді?)
-Угу. Рік-два практики і з нього вийде повноцінний детектив). Це все ваші бейкерівські гени). 
Даніель голосно розсміявся, відповідаючи:
-Виявляється, у нас багато схожого). А на перший погляд я би так і не сказав. 
Кетрін всміхнулась, після чого важко зітхнула. Почувши це, чоловік злегка занепокоєно запитав:
-Чому ти зітхнаєш? 
-Втомилася дуже за сьогодні... І наступні дні обіцяють бути нелегкими(. 
-Завершуйте це розслідування, і передавай правління Оліверу. 
-Це наказ?)
-Так. Досить тобі вже цього нервування. 
-Я не нервуюся. Просто, чомусь, дуже втомлююсь останнім часом. Начебто нічого такого за день не робила, а відчувається якась така в'ялість, ніби гектар поля вручну пересапала(. 
Даніель посумніло зітхнув. Кетрін уявила, як він десь прикро звів брови разом, сумно опустивши кінчики губ. 
-Після цього розслідування йдеш у дикрет. 
-Гаразд, гаразд, я зрозуміла. 
-Коли має бути наступне УЗД? 
-Не пам'ятаю точно. Через тиждень, чи що. 
-Гаразд. Відпочивай, півонія). 
-Тобі теж солодких снів). Люблю тебе). 
-Я тебе більше. 
Кетрін засміялася, відповідаючи:
-Нехай буде, я не маю сил сперечатися. 
Даніель коротко всміхнувся. 
-Бувай, - мовила жінка, - цілую). 
-Взаємно). 
Після цієї фрази у слухавці почулися короткі гудки. Кетрін склада свій одяг на стілець, адже завтра вона мала одягати те ж саме. Вона тільки знову лягла на ліжко із телефоном в руках, як у двері хтось ввічливо постукав. 
-Заходь), - мовила Кетрін, розуміючи по манері стуку, хто це. 
Двері повільно привідчинилися і до спальні заглянула Джейн. 
-Привіт, вічно зайнята людина). 
Кетрін засміялася. 
-І тобі привіт). 
-Не хочеш піти на кухню випити чаю? Ми та-а-ак давно не бачились(. 
-Давай, чому ні. 
Жінка одразу ж, не роздумуючи, підвелася із ліжка, йдучи за подругою. Вони сіли на кухні. Джейн вранці спекла два пироги, зараз заварила ароматного чорного чаю. Кетрін надпила трохи із чашки. Гарячий напій пройшов по стравоходу, зігріваючи тіло зсередини. 
-Куди малого поділа?) - запитала жінка. 
-З татком дорогим сидить. 
-Зрозуміло). 
-Розказуй. Як справи, що розслідуєте? 
-Якусь маячню, пов'язану із викраденням інформації та якісь сутички між крупними IT-фірмами. Доречі, ти знаєш, що Даніель взяв Алекса на роботу? 
-Так, Домінік розповідав. Доречі як він? 
-Як зазвичай, нічого нового, - зітхнула Кетрін, - ти не уявляєш як я за ним скучила(. 
-Ти ж майже щодня ходиш до нього? 
-Так, але... Це не те. Я скучила за нашою спільною домашньою обстановкою, скучила за ним на роботі, за нашими прогулянками. 
-Оу... Ну не сумуй(. Він скоро видужає, я впевнена. І ви неодмінно будете гуляти втрьох Лондонськими парками). 
Кетрін всміхнулася та, дивлячись вбік із незрозумілими тужливими нотками у погляді, протягнула:
-Дуже на це сподіваюся... 
-Все буде добре, не переживай). 
Кетрін знову криво посміхнулася, відвіши погляд. Вона відкусила шматок пирога, після чого її вираз обличчя дещо змінився, і жінка промовила:
-Ти раніше таких не готувала. 
-Угу), - кивнула Джейн, - новий рецепт у інтернеті знайшла. Ще два тижні тому. Але ніяк руки не доходили приготувати. То часу не було, то бажання, то втомлена була. 
-Зрозуміло. Цікавий смак, мені подобається). Щось схоже до того, що моя мама колись готувала). 
-Я рада, що тобі сподобалось). 
-Я теж би щось спекла. Так давно біля плити не була. Якогось печива, чи кексів... 
-Чому ж не спекла? Останні дні, ніби, більш-менш вільними були. 
-Я втомлююсь дуже останнім часом. Сама не знаю чому. Хоча нічого такого не робила. 
-Так буває, це потім пройде. 
Кетрін потиснула плечима. 
-Коли у тебе буде УЗД? - раптом запитала Джейн. 
-Через тиждень, напевно, я не пам'ятаю точної дати, потрібно глянути. А що? 
-Нічого, просто запитую. 
-Дай-но вгадаю: тобі цікава стать дитини?) 
-Ага). 
-Мені теж). Даніель дуже дівчинки хоче. 
-Я, чомусь, була впевнена, що хлопчика... - здивовано кліпнула Джейн. 
-Я теж так думала). Коли він мені кілька місяців тому заявив, що мріє про доньку, я була трошки шокована). 
Джейн посміхнулася, відвівши погляд. Жінки ще довго спілкувалися між собою, після чого разом прибрали на кухні та порозходились.