ГЛАВА XV „ОСОБЛИВИЙ ДЕНЬ”

Минуло біля трьох місяців. На календарі було сьоме листопада: День Народження Даніеля та Алекса. За цей час багато чого змінилося.
Два з половиною тижні тому помер Стівен. Це сталося трохи несподівано, адже лікарі прогнозували, що чоловік житиме ще аж до грудня. Але огранізм чоловік більше не зміг боротися із важкою хворобою і він помер. Ванесса дуже перейнялася цим: після похорону вона провела кілька годин на могилі, потім декілька днів не виходила з будинку, плакала, нічого не їла. За нею доглядав Алекс. Будучи сам дуже враженим смертю тата, він намагався хоча б якось втішити, допомогти матері. Але сповита горем жінка відмовлялася від його уваги. Вона навіть виганяла сина із свого дому, що дуже ображало та обурювало Алекса. Але чоловіку доводилося миритися з цим, розуміючи, що їй потрібно дати час. Сам Алекс був теж не на жарт схвильований цією подією. Так як Даніель ще перебував у реалібітаційному центрі, а Ванесса майже що згубила здоровий розум, йому доводилося займатися похороном, обідом, а потім встановленням пам'ятника на могилі. Ці події помітно вибили його із колії. Даніель віднісся до смерті батька неоднозначно. Він відчував і горе, і сум, і печаль... Але чоловік, чомусь, не переживав так сильно, як мав би переживати через смерть рідної людини. Він щиро не розумів, чому так відбувається, адже ніякої образи чи зла на покійного батька він не тримав ще за його життя. Можливо, він ще просто не до кінця сприйняв цей факт?.. 
Поки Даніель був не в змозі керувати агенством, цей обов'язок взяла на себе Кетрін. Їй іноді допомагав Олівер. За ці три місяці вони розкрили кілька незначних, дрібних розслідувань, з якими у них не виникло жодних проблем. Поступово все почало налагоджуватись. 
Алекс так і не знайшов нормальної роботи. Чоловік ходив на співбесіди у різні фірми, та, на жаль, ні одна не взяла його до себе. Також він пробував займатися фрілансом, але його домашній ноутбук несподівано накрився, тому цей вид заробітку теж став для нього недоступним. Зрештою Алекс влаштувався працювати системним адміністратором до якогось дрібного супермаркету, але ця робота його повністю не влаштовувала. Був незручний графік роботи, через що його часто не було вдома. Також чоловіка незадовільняла маленька зарплатня та жахливі умови роботи. Але після декількох невдалих спроб знайти роботу, він здався та вирішив спинитися.
Кетрін йшла коридором, несучи в руках важковатий пакет. На серці грав піднесений та приємний настрій. Вона підійшла до потрібних дверей та постукала, сподіваючись, що правильно вирахувала час, і Даніель зараз не на лікуванні. Буквально одразу почулося більш-менш жваве: «Увійдіть». Жінка опустила ручку та, повільно відчиняючи двері, зайшла всередину. Даніель напівсидячи лежав в ліжку, щось дивлячись у ноутбуці. Зовнішньо він виглядав повністю здоровим: перелом на руці зрісся, рани зажили, погляд був живий та бадьорий. Він відірвав погляд від екрану та, побачивши Кетрін із гарним пакетом в руках, посміхнувся, промовивши:
-Починається). 
-З Днем Народження тебе, горе ти моє нещасне, - простягаючи йому пакет, промовила жінка, посміхнувшись, - будь таким ж розумним, успішним, люблячим і щирим, яким ти є. Скорішого тобі одужання і міцного здоров'я. 
Даніель коротко засміявся, кажучи:
-Дякую). Йди сюди). 
Кетрін нагнулась до нього: вони обійнялися та коротко поцілувались в губи. Розімкнувши обійми, чоловік заглянув у пакет. Його очі округлилися і він, знову засміявшись, запитав:
-Ти пограбувала книгарню?)
-Угу. І потім сама викликала детективну команду на місце події, і сама розслідувала справу, - знімаючи із себе пальто, відповіла жінка. 
-Скільки їх там? - починаючи виймати книги одну за одною, запитав чоловік. 
-Сім). 
-Скільки?! Як ти їх сюди донесла?! 
Кетрін посміхнулася, спостерігаючи приємне здивування Даніеля. 
-Ти ж сам жалієшся, що тобі тут нудно, і зайнятися немає чим. Я вчора пів дня у книгарні простояла, обираючи найкращі романи. 
-Я не хочу тебе розчаровувати... Але мені цього вистачить максимум на два тижні. 
-Там книги обсягом від триста до вісімсот сторінок. Таки за два тижні прочитаєш? 
-На одному подиху. 
-Гаразд, вірю. 
-Ну... Я не маю що сказати. Просто дякую. 
Він взяв її за підборіддя, ще раз нахиливши до себе, та знову поцілував. Чоловік вперся у подушку та раптом посумніло зітхнув. 
-Ну що вже таке?( - помітивши його незрозумілий настрій, запитала жінка. 
-Втомився я... Набридло сидіти в чотирьох стінах. Світ навколо живе, а я тут уже третій місяць сижу, заново навчаючись ходити(. 
-Чого ти? Все ж йде добре. Потрібно ще зовсім трішечки побути сильним. 
-Я вже втомився бути сильним... 
-Ну... - теж посумнішала Кетрін, - не розкисай, сьогодні такий день(. Ти скоро одужаєш, от побачиш, не встигнеш й оглянутися. 
Даніель іронічно оглянувся позад себе, після чого знову повернувся обличчям до дружини зі словами:
-Та ні, встиг. 
-Це метафора, - невдоволено нахмуривши брови, обурилася жінка. 
-Гаразд, я жартую. А, до речі, ти... Принесла? - раптом запитав чоловік. 
-Звичайно, - відповіла Кетрін, дістаючи дещо із рюкзака. 
Вона дістала звідти гарний конверт та простягнула його Даніелеві. Він покрутив його кілька секунд в руках, промовляючи:
-Сподіваюся, Алекс сьогодні вирветься з роботи... 
-Він ж обіцяв, що прийде, значить вирветься. Відколи я його знаю, він ні разу словами на вітер не кидався. 
-Так, але може... Статися непередбачувана ситуація... 
-Ой, ну прямо-таки. Не накручуй себе. 
Чоловік зітхнув, ставлячи конверт на підвіконник, що був прямісінько біля ліжка, засунувши його під стопку прочитаних книг. 
Лаліт із самого ранку не бачилася з Алексом. Коли жінка прокинулась, його уже не було. Супермаркет, де працював чоловік, відкривався о сьомій годині, отже йому о шостій тридцять уже потрібно було бути там. Лаліт дуже жаліла його, адже прокидатися щодня у таку ранню годину, маючи лише один вихідний на тиждень, було неймовірно виснажливо для організму, але, на жаль, зараз не було іншого виходу.
Жінка нагодувала дітей, після чого всадила їх гратися, а сама ж прийнялась пекти торт. Вона знала, що нормально свята у Алекса цьогоріч не буде. Їй хотілося хоч якось розрадити чоловіка, тому вона, заздалегідь купивши продукти, відкрила рецепт його улюбленого десерту, починаючи кулінарити. Алекс сьогодні обіцяв трохи  відпроситися з роботи. Він мав заїхати та привітати із Днем Народження Даніеля, після чого обіцяв приїхати додому раніше, ніж зазвичай, аби провести час з сім'єю. 
Алекс досі був на роботі. Із самого ранку робочий день взагалі не задався. Якісь постійні проблеми, нервова, напружена обстановка, із обладнанням увесь день відбувалася якась маячня: то комп'ютер на касі зависне, то товар не пробивається. Чоловік уже навіть почав сумніватися, що зможе раніше звільнитися, адже його напарника сьогодні, як виявилось, на роботі не було. 
На годиннику була п'ята вечора. Алекс з горем навпіл відпросився у начальника. Він, відчуваючи деяке піднесення, уже мав йти, як у нього задзвонив телефон. Чоловік видихнув, із надією дивлячись на екран та сподіваючись, що це не по роботі. Але доля обернулася до нього спиною: телефонувала продавчиня. Він застогнав у думках та підійняв слухавку. 
-Ало? 
-Ало, містер Бейкер, тут комп'ютер на третій касі не працює. 
Алекс важко зітхнув, подумки кажучи: «Коли це все закінчиться?»
-Зараз прийду, - похмуро відповів чоловік. 
Він поклав слухавку, назад накинувши на себе жилетку із емблемою супермаркету, яку носили усі працівники. «Зараз швидко все налагоджу і піду», - паралельно заспокоював себе чоловік. 
Алекс вийшов із службового приміщення, швидкою ходою прямуючи до каси. Ще здалеку він помітив там досить знайомий силует. Чоловік спочатку не зрозумів, хто то був, але його підсвідомість підсказувала, що це був не просто добрий знайомий. Підійшовши ближче він впізнав у ньому Джейка. На цьому моменті чоловік захотів розвернутися і піти назад. У душі почали рости недобрі почуття. Він повільно видихнув, взявши себе в руки, та підійшов до продавчині, яка телефонувала йому, намагаючись не звертати уваги на колишнього колегу. Джейк ж, побачивши Алекса пошарпаного, виснаженого, роздратованого, у характерній робочій формі, повернув голову та, прикривши рот, тихо єхидно засміявся. Чоловік на цьому моменті захотів щось сказати, але прикусив губу. 
-Місіс Кларк, що сталося з комп'ютером? - рівним тоном запитав Алекс, намагаючись сконцентруватися на роботі. 
-Ой, я пробивала товар, - почала літня нафарбована жіночка, - і мені вибило якесь незрозуміле вікно. Я його ні закрити не можу, ні обійти якось. Зроби йому щось. 
-Можна? - намагаючись підступитися ближче, промовив чоловік. 
-Так, так, - відповіла продавчиня, пускаючи його до комп'ютера. 
Алекс почав вчитуватися у текст, що був написаний на вікні із знаком загрози, відчуваючи на собі пильний, єхидний погляд Джейка. Судячи із його зухвалої повелінки та солідного зовнішнього вигляду, робочі та фінансової справи у нього йшли набагато краще, ніж у Алекса. «От зараза», - подумав чоловік, розуміючи, в чому причина поганої роботи комп'ютера. 
-Тут завівся вірус, - мовив Алекс, не повертаючи голови. 
-Ну ти все вирішиш? - запитала продавчиня. 
-Я... - чоловік зітхнув, розуміючи, що тут роботи на пів години, - так. 
-Гаразд, - вона звернулася до Джейка, - молодий чоловіче, пробачте, але вам варто піти на іншу касу. 
-Добре, нічого страшного, - відповів чоловік. 
Він забрав свої продукти та, проходячи повз Алекса, знущально промовив:
-Хакер... 
Алекс зовнішньо ніяк не відреагував, та всередині відчував, ніби його полили помиями. 
Чоловік нарешті завершив свою роботу. Він повернувся до службової кімнати, знявши із себе ненависну жилетку та, ніби непотріб, жбурнувши її на стілець. Алекс забрав усі свої речі і, намагаючись якнайшвидше покинути цей супермаркет, поки знову щось не сталося, майже що вибіг із будівлі. 
Він сів до автомобіля. Та Алекс не одразу завів машину і поїхав. Чоловік намагався налаштувати себе на позитивний лад, що у нього не дуже виходило. Через всю цю маячню він навіть забув, що у нього сьогодні День Народження. На душі не відчувалося ніякого піднесення, чи хоча б крихітної частинки тієї дитячої радості. Лише смуток, дратівливість і незрозуміла образа. Чоловік поклав голову на кермо, важко зітхнувши. Думок ніяких не було. Ні обурювань, ні бідкань, ні незадоволень. У голові було пусто. Алекс вдихнув повні груди повітря та протер втомлені очі. Він завів автомобіль, намагаючись хоча б трошечки підійняти собі настрій. 
Даніель був один. Кетрін пішла ще вдень, адже у неї були ще деякі справи. Вдень його забрали на всілякі лікувальні процедури, з яких він лише нещодавно повернувся. Трохи морально виснажений, але в цілому чоловік  почувався добре. 
Він глянув на години: була шоста вечора. «Напевно вже не прийде(, - подумав Даніель, - але він нічого мені не писав... Але хоча година вже пізня(...» Чоловік зітхнув, потягнувшись до книги. Якраз у цей момент пролунав стук у двері. «Увійдіть», - промовив Даніель, сподіваючись, що його здогадки були хибними. Двері впевнено відчинилися, і на порозі з'явився Алекс. Брати, впіймавши погляди один одного, посміхнулися. Колишній програміст зачинив двері, підходячи до Даніеля. 
-Я думав, що вже не прийдеш), - промовив Даніель. 
-Як це "не прийду"? Я ж обіцяв. 
Запала незручна пауза. 
-Давай ти перший, - невдовзі промовив Даніель, трохи збентежено всміхнувшись. 
Алекс теж незрозуміло посміхнувся, діставши із кишені невелику презентабельну коробочку. Він на пів миті замислився, формулюючи свої думки. 
-Даніель... Я від щирого серця вітаю тебе з Днем Народження. Хочу побажати тобі успіхів у житті, достатку, злагоди, ну і, звичайно, якнайшвидшого одужання. 
-Дякую). 
Алекс простягнув йому коробочку, що увесь цей час тримав в руках. Даніель черговий раз посміхнувся, починаючи відкривати подарунок. Всередині коробки, на характерній темно-синій бархатній "підставці" був гарний срібний браслет, міцного, незвичайного, цікавого плетіння. Чоловік знову трохи збентежено всміхнувся, будучи приємно здивованим подарунком. 
-Ніколи прикрас не носив... - протягнув Даніель. 
-Серйозно? - вражено запитав Алекс. 
-Угу. Тепер почну). Дякую). 
Він ще кілька секунд помилувався ювелірним виробом, після чого дістав з-під стопки книжок конверт, який йому сьогодні принесла Кетрін. Чоловік глибоко вдихнув, збираючись з думками. 
-Я теж тебе вітаю із Днем Народження. Нехай твоє життя приносить тобі лише радість, а посмішка ніколи не сходить із твого обличчя. Залишайся таким ж щирим, люблячим та відкритим, яким я тебе зустрів кілька місяців тому. 
Даніель простягнув братові конверт, усміхнено дивлячись на нього. Алекс теж, можливо навіть трохи збентежено посміхнувся, сказавши:
-Дякую). 
Чоловік взяв річ, кілька секунд покрутивши її в руках. 
-Ну і чого ти чекаєш? - запитав Даніель. 
Алекс потиснув плечем, починаючи акуратно розривати паперовий конверт. Всередині він наткнувся на плотний, заламінований "листок" паперу. Чоловік на кілька секунд "завис", збентежено роздивляючись його. Наступної миті його брови шоковано підійнялись догори, очі здивовано округлились, збільшившись ледь не в два рази. Алекс підійняв вражений погляд на брата, який, задоволено посміхаючись на всі зуби, дивився на нього. 
-Ти божевільний?.. - тихо промовив Алекс. 
-Чому?) - запитав Даніель. 
-Бо подарувати подарунковий сертифікат у магазин Apple на п'ять тисяч доларів це божевілля, Даніель!
Чоловік засміявся, очікуючи приближно таку реакцію. 
-Я знаю, що тобі це зараз потрібно. Можливо, ти знайдеш більш кращий спосіб заробітку. Бо який ж може бути  програміст без нормального комп'ютера? 
Алекс зніяковіло прикрив рот рукою, кілька секунд дивлячись на сертифікат.
-Ні, я не можу це прийняти, - мовив чоловік. 
-От тільки не починай, - промовив Даніель, - якщо ти не візьмеш його і не купиш собі достойний, потужний комп'ютер - я ображусь. 
Чоловік вражено похитав головою. Його бліді щоки залив ледь-ледь помітний рум'янець. Він зніяковіло засміявся, промовляючи:
-Як мені незручно... 
-Перестань. Я хотів зробити тобі приємно та хоч якось допомогти налагодити життя. Повір, порівняно із тим, що ти зробив для мене, це мізер. 
-У мене просто немає слів... - він знову збентежено засміявся, скуйовдживши волосся, - Я... Я просто дякую. 
Даніель знову посміхнувся, розуміючи, що тільки що здійснив його мрію. 
-Давай розказуй, - мовив Даніель, - як у тебе справи? 
Після цієї фрази настрій Алекса знову буквально впав на нуль. 
-Ай, не питай, - відмахнувся чоловік, намагаючись не показувати свого пригніченого настрою. 
-Що сталося? 
-Все гаразд. 
-Алекс, ну я ж бачу, що не все гаразд. Розкажи, що тропилось? 
-Я... Ох... - він важко зітхнув, піддаючись емоціям, - я не можу терпіти цієї роботи, Даніель... Мене не сприймають всерйоз, немає ніякої поваги. Я практично забув, що таке просто жити для себе. Я востаннє нормально відпочивав та проводив час із сім'єю тижнів три назад. Я забуду скоро, як власні діти й дружина виглядають, - він зробив паузу, після чого продовжив, - сьогодні ще зустрів біля каси свого колишнього колегу, з яким я тоді дуже посварився. Уявляєш, як мені: він стоїть на касі, солідно одягнений, чепурний, із корзиною продуктів, серед яких дорогий сир, вино, м'ясо; і я за касою у тій позорній робочі формі намагаюся налагодити нормальну роботу комп'ютера. Як він на мене єхидно та насмішливо дивився... Я відчував себе настільки приниженим, що мені хотілося просто провалитися крізь землю... 
Алекс розповідав все це, сумно дивлячись кудись вбік. Даніель вислуховував брата, прикро прикусивши губу. «І чому я відчуваю свою провину за це? - подумав чоловік, - що мені ще зробити, щоб допомогти тобі?(» За завершенням його монологу, у приміщенні кілька секунд висіла тиша. Даніель не знав, як втішати брата. Алекс, зрозумівши, що черговий раз за останні дні посіяв смуток, почав виправляти ситуацію:
-Вибач, я піддався емоціям. Не забивай цим голову. Розкажи-но краще, як ти? Що говорить реабілітолог? 
Даніель потиснув плечем. 
-Нічого особливого. Ніби все йде за планом. 
-Зрозуміло. Хоч би це так і було. 
-Ти не спілкувався з мамою? Як вона? 
-Позавчора по телефону розмовляв. Але недовго. Ми перекинулися кількома словами і все. Вона сказала, що готує їсти і не має як говорити. Хоча мені здалося, що це просто відмазка. 
-Вона досі так переймається смерю батька?.. 
-Напевно... - він на хвилю замислився, а потім додав: я би теж на її місці хвилювався, можливо навіть більше.
Даніель промовчав, над чимось замислившись. 
-Я, до речі, - почав Алекс, - домовився про пам'ятник. 
-І? - чекаючи продовження, мовив Даніель. 
-Сказали, що буде готовий приблизно за місяців два. Мама обійцяла, що дасть кошти. 
-Зрозуміло... 
Алекс глянув на Даніеля, кілька хвилин роздивляючись його. Раптом чоловік несподівано всміхнувся. Брат перевів погляд на нього, запитуючи:
-Чому ти смієшся? 
-Знаєш... Ми ніби однакового віку... Але у мене іноді складається враження, що ти мій старший брат). 
Даніель неголосно розсміявся та сказав:
-Мені, чомусь, теж так іноді здається). 
-І чому так? - знову посміхнувся чоловік. 
Даніель потиснув плечима, м'яко дивлячись на брата. Вони кілька секунд дивився один одному в очі. Раптом чоловік помітив, що погляд Алекса за щось "зачепився". 
-Що? - незрозуміло запитав Даніель. 
-Я можу поставити одне, можливо, безтактне питання? 
-Ну... Давай. 
-Як у тебе з'явився шрам на обличчі? 
Чоловік передбачував, що коли-небудь Алекс запитає у нього про це. Він зітхнув, черговий раз повертаючись у той день. 
-Мені було... Дванадцять? Це була вже пізня година, я повертався зі школи. Тоді лив сильний дощ, тому я вирішив скоротити шлях і піти додому через... Не дуже спокійний провулок, що виявилося великою помилкою. Там до мене почали "лізти" якісь п'яні юнаки, ну вони це і зробили. 
-Жах... - вражено видушив Алекс, - мені шкода(. 
-Це дрібниці. Я взагалі зараз не переймаюся цим, мені якось всеодно, - він на хвилю замовчав, а потім, посміхнувшись, продовжив: а Кетрін говорить, що мені навить личить. 
Алекс ще раз глянув на брата, вдивившись йому в обличчя. Він незрозуміло посміхнувся, кажучи:
-Справді личить... 
Даніель коротко засміявся, відповідаючи:
-Гаразд, сприйму це як комплімент). 
Алекс знову всміхнувся та подивився на годинник. 
-Пів на шосту... Мені, напевно, пора йти. 
-Уже?( - посумніло перепитав Даніель. 
-Так(. Я Лаліт обіцяв, що повернуся сьогодні трохи раніше додому. 
-Гаразд. Ти... Якщо будеш мати час, заходь до мене. Я сумую за тобою(. 
-Я теж(. Але із моїм робочим графіком навряд чи зможу(. Я сьогодні ледь відпросився(. 
-Ну добре... Бувай. 
-Бувай). Добраніч. 
Алекс посміхнувся йому на прощання та вийшов за двері. 
Чоловік переступив поріг квартири. Всередині стояв аромат солодкої випічки. Він байдуже жбурнув барсетку на підлогу, починаючи в'яло роззуватися. Світло горіло лише у спальні, звідки  долинав дитячий сміх. Раптом Алекс почув рух за спиною. Він оглянувся та побачив перед собою усміхнену Лаліт із пакетиком в руках. Чоловік посміхнувся, очікувально дивлячись на неї. Вона трохи розгублено опустила погляд, після чого почала:
-Алекс, я вітаю тебе із Днем Народження. Я дуже тебе люблю і... Хочу побажати тобі усього найкращого, що лише є у цьому світі. Намагайся брати від життя лише радість, а погані моменти пропускати повз своє серце. 
-Дякую. Я теж тебе люблю. 
Він підійшов до дружини та, обійнявши її за талію та притягнувши ближче до себе, уже наступної миті він накрив її губи своїми. Це був найприємніший, найтепліший та найбажаніший момент за останній час. Розімкнувши обійми, Лаліт простягнула йому пакетик, що увесь цей час тримала в руках. Чоловік посміхнувся та заглянув всередину. Він дістав звідти гарну презентабельну коробку, на якій крупними, глянсевими буквами була виведена назва бренду. Алекс кілька секунд вивчав її, нарешті здогадавшись:
-Парфуми? 
Жінка кивнувла, усміхнено дивлячись на нього. 
-Ну, давай, - мовила Лаліт, - відкривай, чому ти став? 
Чоловік коротко засміявся, продовжуючи розпаковувати подарунок. Він дістав із коробки чорний скляний флакон парфумів. Алекс зняв кришечку та підніс його до носа. Він відчув приємний, цікавий та своєрідний аромат. 
-Ну як? Я вгадала? - нетерпеливо запитала жінка. 
Алекс ще раз принюхався та впевнено відповів:
-Угу... Ще й як. 
Лаліт задоволено всміхнулась, одразу ж запитуючи:
-Ти будеш вечеряти? 
-Так, звичайно. 
-Тоді переодягайся і ходи на кухню. Тільки швидко. 
-Гаразд. 
Жінка попрямувала на кухню, аби розігріти їжу, що приготувала ще вдень. Мішель та Ліам сиділи у дитячих столиках, дивлячись мультики. Невдовзі прийшов й Алекс. Він, побачивши різномаїття страв на столі, трохи збентежено промовив:
-Нічого собі ти наготувала... 
-Хотіла зробити тобі приємно. У тебе в цьому році не буде нормального свята, тому я вирішала хоч якось втішити тебе. 
Він підійшов до неї та обійняв зі спини, прошепотівши їй на вухо:
-Я щодня все більше переконуюсь, що був неймовірно правий, коли обрав тебе. 
-Взаємно), - відповіла Лаліт, обійнявши його руку. 
Алекс поцілував її у голову, після чого, трохи позачіпавши малюків, сів за стіл. Жінка, закінчивши свою роботу біля плити, сіла поруч із ним, промовляючи:
-Давай розказуй. Як там на роботі? 
-Не питай, - так само відмахнувся чоловік. 
-Щось знову сталось?( 
-Ой... - зітхнув Алекс, - Джейк сьогодні до того, щоб його, супермаркету прийшов... 
-Той лицемірний самолюб? - невдоволено перекосивши очі, запитала Лаліт. 
-Угу. 
-І що? 
-До мене зателефонували, що на касі не працює комп'ютер. Я вийшов і дивлюся: він стоїть. У сорочці, брюках, причесаний, напарфумлений... У корзині пляшка вина, сир дорогий, м'ясо. І я у напівзношеній жилетці і з мішками під очима. Уявляєш, як мені? Він ще й так зверхньо та насмішливо глянув на мене, що мені хотілося втекти звідти. 
Лаліт слухала його розповідь, сумно дивлячись на нього. 
-Не сприймай це так близько до серця, - відповіла жінка, - цей егоїст не вартий твоєї уваги. Я впевнена, ти всього доб'єшся та знайдеш достойну роботу. 
-Я... Знаю, це все так, але... 
-Що? 
-Але я не думаю, що вже знайду престижне місце роботи. Я уже цим три місяці займаюсь, Лаліт, і все безуспішно. 
-Це не означає, що тебе більше не візьмуть до себе працювати розумні люди. 
-Давай не будемо про це. 
Жінка зітхнула, невдовзі запитавши:
-Ти був у Даніеля? 
-Так. Йому все сподобалось. А ще...
Він хотів продовжити свою репліку, але тихий зніяковілий сміх не дав цього зробити. Лаліт збентежено глянула на чоловіка, запитавши:
-Чому ти смієшся? 
-Зараз. 
Алекс встав зі свого місця та кудись вийшов. Невдовзі він повернувся із тим самим уже розкритим конвертом, з якого достав сертифікат та показав дружині. Лаліт взяла річ до рук, вчитуючись у слова, що були написані на нього. У якийсь момент вона, водночас здивовано глянувши враженими очима на чоловіка та збентежено, запитала:
-Ти де це взяв?! 
-Даніель подарував, - досі зніяковіло посміхаючись, відповів Алекс, - ти просто не уявляєш, у якому збентеженні я був. Я почав відмовлятися, мов, це занадто дорогий подарунок. Він ж і чути цього не хотів, сказавши, що, порівняно з тим, що я зробив для нього, це мізер. 
-Все таки любить він тебе, - всміхнулася Лаліт. 
Алекс теж посміхнувся, сідаючи на своє місце. Жінка ще кілька секунд порозглядала сертифікат та поклала його збоку на стіл. У цей момент Ліам кинув на підлогу печиво, яке гриз до цього. Лаліт зітхнула, нахиляючись за ним, та запитала:
-Ти у мами був? 
-М-м, - похитав головою чоловік, - вона мені лише телефонувала.
-І як? - підвівшись та обдуваючи бруд із печива, мовила Лаліт. 
-Нічого. Привітала, запитала як справи і все. 
-Ясно... 
Жінка з'їла печиво, що впало на підлогу, та, помітивши, що Алекс поїв, почала збирати брудний посуд зі столу. Чоловік підвівся та промовив:
-Все. Я дуже дякую. Йду трохи відпочину. 
-Почекай, - кинула Лаліт, йдучи до холодильника. 
Вона дістала звідти піднос із великим, прикрашеним кремом тортом медовиком. Алекс, побачивши це, збентежено засміявся, прикриваючи очі рукою. 
-Лаліт, ну от навіщо? 
-Навіть не став цих дурних питань. Чай, чи каву? 
-Каву. 
Жінка знову прийнялась клопотатися біля плити. 
Увесь залишок вечеру вони провели тихо, затишно та мирно. Алекс уперше за останні дні, а те й тижні, зміг тепло провести час вдома, із сім'єю, насолоджуючись цими митями, ніби востаннє.