ГЛАВА II „РАДІСНА ЗВІСТКА”

-Місіс Бейкер. 
Нуль реакції. 
-Місіс Бейкер! 
Кетрін закотила очі та, відкладаючи скрипку і обертаючись до свого чоловіка,   промовила:
-Ти можеш звертатися до мене по імені? 
-Я просто досі не можу повірити, що ти реально взяла мою фамілію), - лежачи на ліжку, промовив Даніель. 
-А ти думав, що я відмовлюся від твоєї пропозиції руки та серця?) Чи шкода таку легендарну та шляхетну фамілію ще з кимось ділити?)
Він розсміявся, відповідаючи:
-З тобою я хоч ім'я своє поділю). 
-Я й не сумніваюся). Ти хотів просто черговий раз подражнити мене? Чи по справі? 
-По справі. 
-Що? 
-Сьогодні ти заміняєш Джейн на її робочому місці. 
-Я?.. А... Хейдон вкотре всю ніч вередував?
-Так, вони з Домініком знову не спали пів ночі, - він, помітивши її неоднозначну реакцію, запитав: щось трапилось? 
-Та... Ні, я... Просто, чомусь, погано себе почуваю останнім часом. 
-Чому? - занепокоєно підвівшись та підійшовши до неї, запитав чоловік. 
-Я не знаю... - крутячи обручку на пальці, замислено почала жінка, - голова болить, тошнить іноді, в'ялість. Ніби і незначні симптоми, але все ж... 
-Я підміню Джейн замість тебе. Залиш вже ту скрипку і відпочинь. 
Раптом за стіною почувся голосний дитячий плач. 
-От він їм жити дає... - промовила Кетрін. 
Даніель всміхнувся, підводячись.
-Гаразд, я тоді йду. А ти ляж та відпочинь. 
-Ти наполягаєш?)
-Так. 
-Добре. Дякую. 
-Будь ласка, червнева півонія). 
Він вийшов у коридор та попрямував до зали. 
Кетрін спробувала далі грати на скрипці, але струни та смичок не бажали їй піддаватись. Розгнівано відклавши інструмент, жінка лягла на ліжко. Вона вже майже заснула, але раптом у її голову прийшла одна думка. Кетрін різко підвелась, розмірковуючи над тим, про що вона почала здогадуватись. Жінка швидко підвелась із ліжка та вибігла із кімнати. 
На вулиці було спекотно - кілька тижнів, як був липень. Спекотна погода завжди предвіщала дощі та грози. Так і сталося - прогноз погоди передбачав, із вірогідністю вісімдесят відсотків, дощ на кілька наступних днів. Після усіх недавніх пригод та пишного весілля, життя потрохи почало повертатися до свого звичного помірного ритму: спокійні розслідування, тихі дні, усміхнені люди та хороший настрій. У Джейн та Домініка буквально тиждень-два тому народився хлопчик, якого назвали Хейдоном. Джейн постійно стверджувала, що малюк схожий на неї, а Домінік не погоджувався з цим, вважаючи, що хлопчик виглядає точно, як він. Хоч малюк часто плакав, кричав, не давав спати вночі, але батьки всеодно були безмежно задоволені. Бачучи їхні щасливі обличчя, розчулення та радість, хотілося самому посміхатися. 
Даніель спустився до зали, переступаючи нижню сходинку. Там, на своєму місці, сидів, листаючи соцмережі у своєму телефоні, Олівер перед увімкненим комп'ютером, на якому щось завантажувалось. Даніель, підійшовши до нього, привітався:
-Доброго ранку). Чим займаєшся? 
Олівер підійняв на нього погляд та, посміхнувшись, відповів:
-Доброго ранку). Перевстановлюю Windows. 
-Навіщо? 
-Комп'ютер постійно зависає. Це трохи дратує. 
-Який ти Windows встановлюєш? - 
-Останній. 
-Можеш, будь ласка, якщо ти вже за це взявся, всім його встановити? - сідаючи за стіл, попросив Даніель, - я давно про це думав, але щось руки не доходять. 
-Гаразд, без проблем. 
-Дякую.
-Ти замість Джейн?
-Угу. 
-Сьогодні ж Кетрін мала її заміняти. Ні? 
-Вона погано себе почуває. 
-Справді?( - здивовано обернувся Олівер, - що сталося? 
-Не знаю. Каже, що голова болить, тошнить, - потиснув плечима Даніель. 
-Ясно... 
-Я сказав її, щоб відпочивала сьогодні. Може, це через погоду, я не знаю... 
-Зрозуміло. А Джейн із Домініком там як? 
-Не знаю. Я не бачив ні її, ні його сьогодні. Але чув, що Хейдон знову плакав та кричав цієї ночі. 
-Ну це зрозуміло. Він ще дуже малий. 
-Угу. Але такий милий), - промовив Даніель. 
-З цим і не посперечаєшся). 
Частина дня пройшла за встановленням нової версії Windows на всі робочі комп'тери. Це зайняло трохи часу та добряче потріпало нерви, адже у процесі з'явилося купа технічних проблем. Увечері Даніель та Домінік поїхали до міста: потрібно було зняти готівку, купити продуктів та забрати одну посилку із відділення пошти. 
Кетрін увесь день провела у кімнаті. Вона хотіла ще трохи позайматися на скрипці, але втома та в'ялість з головою накрили її. Жінці це дуже не подобалося та навіть злегка дратувало її.
Увечері вона вирішила зайти до Джейн. Кетрін підійшла до дверей її спальні, прислухаючись: там було тихо. Боючись розбудити маленьку дитину, яку було так важко вкласти спати, жінка дуже тихенько постукала у двері. Замість характерного "увійдіть" почулися кроки і невдовзі двері відчинили. На порозі постала трошки втомлена та невиспана Джейн. Побачивши подругу, вона трошки оживилася та промовила:
-Привіт, Кет). Чому прийшла? 
-Привіт). Просто так. Поспілкуватися або, можливо, тобі допомога з чимось потрібна? 
-Звичайно проходь, - мовила Джейн, запрошувальним жестом впускаючи Кетрін до кімнати. 
У крихітному ліжечку, що стояло під стіною, підігнувши ручки та ніженьки,  лежало крихітне немовлятко. Його маленький кирпатий носик, пухкенькі щічки, кругленька голівонька виглядали настільки милими, що хотілося пищати від розчулення. Жінки підійшли до нього, милуючись цим маленьким чудом. 
-Заснув?) - прошепотіла Кетрін. 
-Так). Нарешті), - теж пошепки відповіла Джейн, - ми з Домініком усю ніч: то він його на руки, то я. 
-Виспались, напевно). 
-В ночі його, в основному, заколисував Домінік, я лише нагодувала і все. Він вдень відіспався). 
-Зрозуміло). А ти сама, як себе почуваєш? 
-Не дуже, але піде. Потрібно ще дочекатися, поки Домінік та Даніель приїдуть і піти вечерю приготувати. 
-Я тобі можу допомогти. 
-Не варто). Я хочу сама. 
-Справді? Тобі не буде важко?
-Ні, мені приготування їжі іде тільки в радість). 
-Ясно). 
Джейн помітила, що Кетрін поводить себе трохи дивно. Вона була ніби чимось збентежена, ніби чимось втішена, чи здивована. Жінка запитала:
-Кетрін, у тебе все гаразд? Ти виглядаєш трохи збентеженою. 
-Ні, все гаразд, тобі здалося). Я просто трохи погано себе почуваю останні дні, можливо тому тобі здалося, що щось не так. 
-Справді? А чому?(
Кетрін на секунду замовчала, швидко щось обдумуючи, після чого невпевнено відповіла:
-Погода, напевно. 
-Ой, це, останнім часом, не погода, а біда. То спека, наче у котлі, а то дощ з вітром та грозою, що зносить все на своїй дорозі. 
-Повністю погоджуюсь. 
-Давай, поки він спить, - запропонувала Джейн, - прдивимося якийсь фільм в навушниках? Я просто, поки Хейдон буде спати, не можу собі дозволити вийти із кімнати: а якщо прокинеться і буде плакати? А поки він буде спати, ми в кімнаті нічим голосним не займемося. 
-Давай, я, в принципі, не проти). Що будемо дивитися?)
-Зараз придумаємо). 
Жінки біля години дивилися фільм. Стільки ж часу Хейдон тихо, мирно спав. Але невдовзі малюк прокинувся, починаючи плакати. Джейн, почувши плач сина, одразу скочила із ліжка, підбігаючи до колисочки із крихітним хлопчиком та беручи його на руки. Вона почала колисати дитину, захитувати, аби вона трохи заспокоїлась. Жінка поводила себе дуже ніжно та любляче із сином. Не нарікала, що він кричить, не дає спокою, зовсім ні. Вона заспокоювала його, постійно розчулювалась, з самого малечку починаючи давати йому свою материнську любов. «Зразкова мама)», - подумала Кетрін. 
Невдовзі Кетрін пішла до себе. Вона не знала куди себе подіти. Ніяке заняття їй сьогодні не йшло: на скрипці грати не хотілося, телефон набрид, криги не читалися. Вона то лежала на ліжку, дивлячись у стелю, то ходила взад-вперед кімнатою, чекаючи, коли повернеться Даніель, адже у неї до нього була серйозна розмова. 
Раптом двері до спальні відчинилися. До кімнати увійшов трохи втомлений Даніель, привітно посміхнувшись дружині, у якості привітання. Вона, стоячи біля вікна, теж незрозуміло посміхнулася, починаючи будувати у себе в голові їхній майбутній діалог. 
-Привіт). Тобі краще? - запитав чоловік, підходячи до неї. 
-Привіт. Так, трохи... Ти... Забрав посилку? 
-А... Я її в залі забув(. Так, забрав. 
-Ясно, - вона набрала повні груди повітря та промовила: у мене є одна новина. 
-Я слухаю. 
Вона проковтнула ком в горлі та, зібравшись духом промовила:
-Я... Ну... Фух. Я вагітна. 
Ці слова гнітучою інтригуючою тишею повисли у повітрі. Він, не проявляючи жодних емоцій, затнувся та уважно дивився у її очі, повні незрозумілих почуттів, переважно позитивних. 
-...Повтори це ще раз, - тихо промовив Даніель. 
-Я вагітна. 
-Серйозно?! - починаючи щиро посміхатися перепитав чоловік. 
-Так!
-Я стану батьком?! 
-Ну не мамою ж). 
-Ке-е-етрін... 
Він витріщив очі та прикрив рот рукою, злегка зніяковіло зробивши крок назад. Серце голосно стукало в грудях, б'ючи по вісках та барабанних перетинках. Потім, у пориві неземної радості, він підійшов до неї та обхопив її талію руками, міцно обіймаючи свою дружину та навіть злегка припідіймаючи її. Жінка обійняла його плечі, у відповідь, плачучи від радості. Ці емоції були неперевершеними, здавалося, що ця тонна щастя не вміститься у їхніх серцях. Їхні губи зімкнулися у щирому та палкому поцілунку, виражаючи всі почуття, які охопили їхні душі. 
-Я дякую тобі, - тихо прошепотів Даніель їй на вухо, все ще не можучи стримувати величезну кількість емоцій.