Зіронька Ясочка

Глава 5

Задравши носик догори, ласка насторожилась.

Хутро Ясочки слабо заблистіло, а за хвильку від нього розлилось таке тепле і яскраве сяйво, що Славко мимоволі заплющив очі, насолоджуючись відчутним умиротворенням.

Проте тривало воно недовго.

Теплота змінились жаром, яке кусало за боки. Озирнувшись, хлопець впізнав свою кімнату, тільки-от її вже понівечив вогонь.

- Пожежа давно почалась! Ти запізнилась! – наляканий Славко схопив ковдру, відбиваючись від крутливого полум’я.

- Вибач, у ролі ласки я ще не досить вправно оволоділа магією, - вона вправно перескакувала гарячі ділянки на підлозі.

- У ролі? – він не кидав спроби розгадати істинну сутність Ясочки.  

- Поквапся, на пояснення немає часу.

Затуляючи лице рукою, Слава шукав по кімнатах своїх близьких.

У залі розвернулось справжнісіньке пекло, осередком якого виступав дідух. Поблизу зіпсованої фігури хлопець взрів батька:

- Тату!

Він став прибивати йому ковдрою ноги, на яких горіли штани. Ласка винюхувала біля лиця:

- Живий, але непритомний.

- Що робити? – запанікував Славко, забуваючи про свій план.

- Зберись! Ти все зможеш, просто вір.

Хлопець підхопив тата за плечі й потягнув до дверей. Та тіло не поворухнулось.

- Ой, лишенько, не виходить, - йому не вистачало сил, а ще дихати ставало все важче.

З надвору почувся терпкий шум та гавкіт.

- Ні, Славо, зникаєм, поки нас не помітили, - завертілась збентежена ласка. - Сирени вже виють.

- Ні-ні-ні, я зможу, - захлинався хлопець. – А ще маму з Полею треба знайти.

- Не встигнеш, - стверджувала вона. - Благаю, ходімо.

- Я-я не можу. Краще загинути разом з ними.

Сльози змішались із попелом й закругленим візерунком завмерли на його щоках.

- От же ж, - тупцялась біля Слави Ясочка. - Нас не повинні бачити. Невідомо, чим це обернеться.

Слава безпорадно колихав тіло батька.

- Я зробила величезну помилку. Але я її виправлю, обіцяю, - скніла Ясочка. - Славо, прошу, біжімо.

- Облиш мене! – невтішно рявкнув він.

Ласку переповнив гнів від непокори хлопця. В чорних очах блиснув вогонь, а коротка шерсть здибилась.  Її оповило блідим свіченням, з якого замість маленької тваринки виплив гігантський прозорий дух. Весь його вигляд кричав про небезпеку. З великої пащі вивалився довгий роздвоєний язик й почав розрізати полум’я навкруги, поки монстр наближався до Славка.

- Назад! Я сказала назад! – рипів лютий образ ласки.

- Будь ласка, ні…

Він знесилено заплющив очі. Злився на себе, що не ладен ні врятувати рідних, ні протистояти чарівному духу.

Власне кажучи, хлопець вдруге втратив все, що в нього було.

Раптом стало дуже холодно. Славко знову опинився біля згорілого дому, неначе їхня подорож у минуле витвір уяви осиротілого юнака. Ласка співчутливо окутала хвостом його шию, доки він не відштовхнув її, розпачливо завивши:

- Навіщо ти це зробила? Чому не дала загинути там??

Ясочка мовчала.

- Я так не можу! Не хочу! Вони мені потрібні! Моя єдина опора! Мої найдорожчі люди! Єдине бажання, яке в мене є, щоб вони були поруч!

У церкві вдарили у дзвони.  

Ласка тепло посміхнулась, махнула хвостом й промовила:

- Пора.

***

- І тоді ласка обернулась на пухнасту грудку світла. Вона підлетіла до хлопця, доторкнувшись до його грудей, звідки виривалось найпотаємніше бажання. А затим понеслась до неба і, блиснувши, зайняла своє законне місце. І…

- … втілила бажання хлопчика, бо то була та сама зірка, що сповіщає про народження Ісуса й справджує щирі різдвяні прохання, - вислизнувши з-під ковдри, тріумфально закінчила розповідь Поліна.

- Так-так, - засміявся Славко. – Хлопець розпочав переддень Нового року наново, позбувшись небезпеки та провівши свято вдома.

- І ще раз! Ще раз розкажи! – Поля ніяк не хотіла лягати.

- Може, завтра? – намагався вгамувати він сестру.

- Ну! Сьогодні.

- Вже п’ять років перед кожним Різдвом я тобі її розповідаю, не набридло?

- Ти що! Найкраща казка у світі! – запевняла Поліна, хлопаючи у долоні. - Повтори ще раз, будь ласка…

- Думаю, мама сваритиметься, ти так не вважаєш? – сказав Славко, вказавши на годинник, на якому обидві стрілки повзли до дванадцяти. – Занадто пізно.

Під суворо-лагідним поглядом брата дівчинка здалась.

- Повертайся на бік та засинай, а от завтра я знову розкажу, - пообіцяв хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше