Глава 3

- Вау, прийшов, - Петро востаннє випустив дим від дешевої сигарети та жбурнув недопалок ген у поле. - Здивований-здивований.

Непроглядна ніч окутала передмістя, та воно опиралось, висвічуючи вуличними гірляндами назад у небо. Білі домівки, в яких радість та сміх буяли не гірше за кропиву в липні, зостались позаду Славка. Перед ним же – налаштована на гучні забавки молодь.

І хлопці, і дівчата влаштувались просто на капотах автівок, чекаючи на завершення року та початок вогняного шоу. Серед них Слава помітив й декількох однокласників, а от більшість була йому абсолютно незнайомою і, здається, набагато старшою.

- Лови, - Петро кинув жерстяну банку з алкоголем. – Розслабся. А то тримаєшся за свій фотоапарат, наче за мушкет.

- Я не вживаю, - скривився хлопець, повертаючи напій.

- Тушка є тушка, - різким рухом відкупоривши кришку, Петро залпом випив гірку рідину та відригнув. – Вчись, слабаче.

Пуста банка полетіла в бік поля, слідом за недопалком. В’ячеслав стримав шпильки, невпинно повторюючи, заради чого він тут.

Розглядаючи натовп, він розумів, що його місце вдома: допомагати матері сервірувати стіл, сперечатись з батьком стосовно музики, гратися літерами-кубиками з сестрою та підкладати ретельно підібрані подарунки під ялинку.  

Вже хвилин за п'ятнадцять сп’янілі підлітки гучно перекрикували один одного, лізли в дитячі бійки та зменшували об’єми імпровізованих закусок. На диво, Славка ніхто не чіпав. Тому він зміг налаштувати камеру та підготуватись до зйомки феєрверку. Ось-ось станеться диво – йому підкориться вогняна стихія, що заграє яскравим боке на фото.

- Приготуйтесь лічити, дурбелики, - закричав хтось у юрбі.

Вдалині Петро з друзями вже приготували запальнички до бою, щоб випустити вогняного дракона, з пащі якого вилітатимуть барвисті іскри. Славко припав до об’єктиву. Він мав лічені секунди, аби схопити диво за хвіст.

- Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири… - розривалась юрба.

Притиснувши вказівний палець до кнопки спуску, хлопець затримав дихання.

- Три, два, один! З Новим рокооооом!!!

Натовп зірвався улюлюканням, оплесками та радісним криком. Його шквальна ейфорія піднеслась в небо разом з першим пострілом феєрверку. А за ним ще і ще. Молодь кайфувала від сліпучих вогнів, що райдужно розсікали небо, лишаючи ледь помітну димову поволоку. Славко тільки й встигав клацати. Уява хлопця однозначно охоплювала більше, аніж камера: ось жабеня зістрибує з хмари до поля, ось вже відданий кінь мчить по верхівках ялинок, а он там озерна княгиня розчісує довге волосся.

В’ячеслав був в повному захваті. Більшість часу він обходив вогняну стихію, переймаючись за цілісність камери, та сьогодні він немов розтанув у вихорі її чарівності. Майнуло ще декілька німих кадрів, як хтось з юрби викрикнув:

- Гляньте! Що це таке??   

Наплювавши на феєрверк, всі озирнулись. Серед передмістя буяло демонічне полум’я, язички якого воліли розкинутись на всі шапки хатин.

- Горить чийсь дім! – загорланила дівчина, вказуючи на схід. – Хто живе в тому боці?

Мороз пробігся спиною Славка. Він прийшов тією дорогою, але темрява замаскувала точні координати.

Секунда - і він побіг.

Рвонув так, як ніколи раніше. Аби переконатись, що біда ввірвалась не в його оселю.

Поки сніг рипів під черевиками, над головою все ще звучали салютні перекиди, а в райдужках очей відбивалась спустошлива пожежа. Захеканий хлопець виляв вулицями, доки не дібрався до рідного дому.  

Надія розлетілась на друзки. Будинок, в якому він провів найспокійніші роки життя, тонув у вогні, з якого вітер виривав проклятий попіл. Пожежники намагались опанувати розбрунену стихію, та заповільно.

- Мамо! Тату! Поліно! – верещав Славко, поки пробирався крізь погнутий паркан.

Хтось міцно схопив його за пояс, відтягуючи до дороги. Серед розмитих обличь він так нікого не впізнав й продовжував вириватись.

- Відпустіть! Там моя сім’я! – молив про визвіл він.

Чоловіки в захисному спецодязі винесли з дому загорнуте у ковдру маленьке тільце. Сестричка Поліна не відкривала очей й, здавалось, не рухала крихітним носиком.

- Дихай, прошу, дихай… , - припав до її зблідлого личка хлопець, та вона не відгукувалась на вмовляння.

А згодом він побачив своїх батьків, тіла яких тягнули ґанком. Вони так само не відповідали, розслаблено сплюснувши очі, неначе бачили безтурботні сни.   

Дорослі скорботно посхиляли голови. Ніхто не говорив, але по зчервонілим очам В’ячеслав зрозумів, що на цьому світі залишився зовсім один. Вогняна стихія, яку він так боявся, пробралась непомітно й забрала найдорожче.

У вухах стояв дзвін, і він відчув, що втрачає свідомість. Снігова ковдра ставала все ближче, і перед тим, як реальність вислизнула з-під пальців, неподалік Славко побачив білу мордочку, яка вмить шмигнула в темряву.