Зірочка та її вигадана хвороба

Стара кобила Зірочка жила на маленькій фермі біля лісу. Її шерсть вже втратила блиск молодості, хвіст трохи посивів, а копита повільніше стукали по ґрунту. Але душа її залишалася такою ж непосидючою, як у юності: вона любила обнюхувати нові квіти, ганятися за метеликами й час від часу лякати курей несподіваними ривками.

Проте останнім часом Зірочка відчувала, що з нею щось не так. Спершу це було легке поколювання у хвості, потім – дивна тяжкість у передніх копитах, а одного ранку вона навіть відчула «нудоту від сонця». Кожен новий симптом вона описувала всім, хто її слухав: курям, що сміялися над нею; коровам, що лише мотали головами; і навіть псу Рексу, який тихо зітхав і намагався не звертати уваги на її драматичні монологи.

– Рекс, – сказала Зірочка одного ранку, лежачи в тіні яблуні, – я певна, що у мене рідкісне захворювання! Може, навіть невідоме нікому!

Рекс лише повільно підняв голову, подивився на неї своїми добрими очима й ліниво повернувся на бік. Кури, що перебігали між деревами, зареготали:

– Стара, ти просто стара! – пискнули вони. – Це нормально!

Але Зірочка не слухала нікого. Вона почала вести щоденник симптомів: кожне поколювання, кожну «сонячну нудоту» та навіть «несподіване прискорене серцебиття при вигляді яблук». Щоб це виглядало серйозніше, вона створила абревіатуру – ЗІП, що розшифровувалося як «Зірочкіна Іпохондрія Перманентна».

– Мені потрібно вести наукові спостереження, – казала вона сама собі, розкладаючи листочки по траві. – Хто знає, раптом це відкриття століття!

Одного дня на ферму приїхав ветлікар. Зірочка, сповнена рішучості, підготувала детальний звіт про всі свої «хвороби». Лікар уважно слухав, оглядав, поміряв температуру, поторкав копита – і, не втримавшись, розсміявся.

– Зірочко, ти здорова, як кінь на свіжій траві, – сказав він. – У тебе просто гарна уява і трохи страху перед старінням. Це абсолютно нормально!

Зірочка задумалася. Вона подивилася на курей, що гребли землю, на корів, які спокійно жували сіно, і на Рекса, що ліниво облизував лапу. Всі живі, здорові й щасливі.

Відтоді Зірочка вирішила менше хвилюватися про «хвороби» і більше радіти життю. Вона знову ганялася за метеликами, на світанку вітала сонце, час від часу гралася з курями, і навіть придумала кілька нових «пустощів для літніх кобил».

Але, звісно, інколи її фантазія брала гору. Вона вигадувала нові симптоми:

«Сонячна мігрень», що з’являлася тільки тоді, коли сонце світило прямо на ніс;

«Генеральне печіння хвоста», що виникало, якщо курка сідала поруч;

«Тремтіння від щастя», що з’являлося при вигляді медових яблук.

Ферма тепер була не просто місцем життя – вона перетворилася на сцену маленького театру, де Зірочка виконувала головну роль. Кожен її день був сповнений сміху, несподіванок і трішки театральної іпохондрії. І, як би там не було, всі любили стару кобилу за її живу уяву, смішливість і ніжне серце.

Бо навіть якщо симптоми були вигаданими, радість, яку приносила Зірочка, була абсолютно реальна.