Зірочка і Велика Загроза Гриви

У маленькому селі, де всі коні знали один одного по іменах, жила стара кобила Зірочка. Вона давно вже не була молодою, але гордо тримала голову високо — адже все ще залишалася королевою стайні. Проте останнім часом її обличчя покривала тривога, а очі блищали невпинним хвилюванням: Зірочка боялася… облисіння.

Кожного ранку вона виходила на прогулянку і перевіряла своє відображення у калюжі. "О ні… трохи менше гриви, ніж учора… Це початок кінця!" — шепотіла вона собі. Її сусідка, молода кобила Ластівка, лише сміялася: "Зірочко, це просто травинка впала! Ти виглядаєш чудово!"

Але Зірочка не слухала. Вона почала експериментувати з усіма можливими способами збереження своєї розкішної гриви. Першим був метод «вітром проти хвилі»: Зірочка вставала на пагорбі і дозволяла вітру розвіювати свою гриву у протилежний бік. Результат? Вітер шалено заважав їй стояти рівно, а кілька хвостиків гриви заплуталися у кущах. "Треба буде відшукати кущового майстра для розплутування," — зітхнула вона.

Другим методом була «трав’яна дієта для волосся». Зірочка проковтнула стільки листя, що Ластівка, спостерігаючи за нею, вигукнула: "Ти не конюшня для корови, Зірочко!" Але Зірочка була вперта: вона наполягала, що лише натуральні вітаміни можуть врятувати гриву.

Третій метод — музика. Кожного вечора Зірочка ставала перед старим дзеркалом у стайні і співала серенади самій собі: "Лаааа-лааааа, хвостику мій золотий…" Інші коні тільки зітхали: спів старої кобили звучав радше як гуркіт бурі, ніж як музика. Проте Зірочка була переконана: волосся щасливе, якщо щаслива вона сама.

Але справжній апогей божевільних методів настав, коли Зірочка вирішила зробити шапочку з тканини, знайденої у сараї. Вона одягла її, тримаючи гриву під нею, і пішла прогулятися. Кожен, хто бачив її на галявині, не міг стримати сміх: маленька кобила у шапці, з хвостиком, що стирчав, виглядала як кумедний персонаж із казки. Зірочка, втім, гордо крокувала, відчуваючи себе моделлю на конячому подіумі.

Але одного дня у стайню прийшов ветеринар. Він уважно оглянув Зірочку і, тримаючи у руках лупу, промовив: "Нічого страшного, твоя грива цілком здорова. Ти просто панікуєш через дрібниці."

Зірочка здивовано заморгала. "Справді?"

"Так," — відповів ветеринар. "Найбільша загроза для твоєї гриви — це твоя тривога та постійне перетягування волосся шапочками та травою."

Зірочка задумалася. Вона подивилася на себе у дзеркалі і помітила щось дивовижне: навіть якщо декілька волосин випали, вона все ще була сама собою — гордою, веселою і неповторною.

І тоді сталося дещо неймовірне. Увечері, коли всі коні вже відпочивали, Зірочка прокинулася від дивного шуму: вітер погойдував її гриву, і вона раптом зрозуміла, що не боїться більше. Вона навіть сміялася, бо кожен вітерець здавався веселою танцювальною мелодією.

З того дня Зірочка вирішила жити без страху. Вона все ще іноді перевіряла гриву у калюжі, але вже не панікувала. Навпаки — вона почала насолоджуватися кожною хвилиною: розчісування, спів серенад і навіть маленькі шапочки (лише для розваги).

І знаєте що? Грива, хоч трохи і стоншала, виглядала навіть красивіше, бо Зірочка нарешті посміхалася. Вона навчилася, що справжня краса — у впевненості та гарному настрої, а не у кожній окремій волосині.

І відтоді у стайні Зірочка стала легендою. Легендою про кобилу, яка перемогла свій страх облисіння, а разом із ним — усі дрібні тривоги. Кожен конячий день вона зустрічала з посмішкою, а її гриву всі коні називали "золотим символом впевненості".