Зірочка і молодий жеребець

🐴 

 Колись давно, ще тоді, коли трава була зеленіша, а зерно сипалося в ясла без обмежень, жила-була стара кобила на ім’я Зірочка.
Колись вона була головною красунею у всьому табуні: грива — хвиляста, як річкові береги, копита — наче відполіровані дзеркала, а крок — плавний, як музика вітру.
Та роки минають навіть для тих, хто мав зоряне ім’я.

Тепер Зірочка мала трохи сивини у гриві, трішки скрипів у суглобах і цілу колекцію історій про те, “як ми з пастухом у 2003-му ще гнали табун через яр”.

Жила вона спокійно: травичку щипала, молодняк повчала, як треба правильно фиркати, щоб тебе поважали.
І от одного дня на ферму привозять молодого жеребця.

Блискучий, мов намазаний олією, з гривою, що розвівається, наче реклама шампуню.
Називався він — Торнадо.
(Так, пафосу в нього було більше, ніж розуму, але виглядав ефектно.)


---

— От іще один “спортсмен”, — фиркнула Зірочка. — Побігає місяць, потім і хвіст впаде.
Але як тільки Торнадо пробіг повз неї, сонце так і заграло по його боках, що стара Зірочка… ненароком підтягнула живіт і навіть трохи підняла хвіст.
Просто “щоб виглядати гідно”, звісно.

Наступного ранку вона випадково опинилась на тому ж полі, де тренувався Торнадо.
— Ой, не бачила, що тут заняття, — промурмотіла, облизуючи травинку. — Та я просто суглоби розім’яти…

Торнадо чемно кивнув, і Зірочка відчула, як її серце — стареньке, але моторне — зробило зайвий галопчик.


---

Відтоді Зірочка “випадково” з’являлася біля арени щоранку.
І кожного разу — у все новому “образі”:
раз із заплетеною гривою (сама пів ночі плела, поки мухи не розбіглися),
раз підсипала блиску з пилу (мовляв, “просто пилюка така блискуча”),
а якось навіть намазала себе маззю від ревматизму — і пахла так, що жеребці чхали від щастя.


---

А потім якось Торнадо підійшов і сказав:
— Тітонько Зірочко, ви така енергійна! Як вам вдається зберігати форму?
— Тітонько?! — мало не впала Зірочка.
Але стрималася.
— Просто треба знати, де яке пасовище, — гордо відповіла. — І кого там можна зустріти.


---

Відтоді вона не пропускала жодного ранку.
Бо навіть якщо молодість уже десь побігла вперед, досвід, чарівність і легке фиркання в потрібний момент — це сила, яку не зупиниш.

І коли ввечері Торнадо допоміг їй перейти калюжу, Зірочка гордо подумала:

> “Хай вони молоді, а я — мудра. Але все одно — ще та Зірочка.” 🌟