А ще Пісочку було дуже цікаво познайомитись з океаном, а Потічку – з Пісочком. І це сталося зовсім несподівано. Якось, дві великі риби пропливали повз Пісочка та й розмовляли між собою. Він не хотів підслухувати їх розмову. Але зовсім випадково почув, що море закінчується на початку океану. Тому вирішив у своєму таночку прогулятися до самого кордону моря з океаном. Він крутився у вихорі хвилі, яка несла його. Маленькій хвилі було цікаво гратися з його піщинками, а Пісочку – з її течією. Тепер вони мандрували удвох.
І нарешті Пісочок спитав у хвилі:
– Ти хто?
– Хвиля.
– Тебе звати Хвиля? Але у моря багато хвиль.
– Я особлива хвиля.
– Як це?
– Я хвиля маленького Потічка.
– А де твій Потічок?
– Я – Потічок.
– То ти хвиля, чи Потічок?
– Потічок. Який не послухав маму-Гору. Спочатку поплив в річку, потім у море, а тепер гублюся в океані.
– Хіба… ми не в морі? – здивовано запитав Пісочок.
– Ні, ми в океані.
– А як ти знаєш?
– Мені, он та, – показує, – велика хвиля прошепотіла на вушко. А хочеш, я тебе винесу на поверхню океану і ти сам усе побачиш? – спитав Потічок?
– Звісно! – відказав та аж заструменів Пісочок.
Тоді Пісочок уперше побачив поверхню океану. Вода потихеньку собі хлюпала, хлюпала... і колихала зірки, які пірнали у глибину, бо була ніч. Пісочок так захопився, що й не помітив, як його підхопила велика хвиля, у якій розчинився маленький Потічок, й понесла. Несла його довго-довго, адже океан дуже великий – широкий та глибокий, набагато більший за море. А коли настав ранок то Пісочок уперше побачив, як прокидається Сонечко.
«Я хочу з ним познайомитись!» – подумав Пісочок. І вже за мить хвиля прилинула до берега й лишила його там. Після знайомства з Сонечком білий Пісочок став жовто-золотистим – засмаг. Пісочок довго розмовляв з промінчиками, аж поки йому не стало дуже спекотно. Саме тоді згадав Водорість та бульбашки, котрими дихає море, аби на березі продував свіжий вітерець.
А ще він подумав: «Неможна, щоб на поверхні моря та океану плавали чорні плями».