Розділ 7

̶  Хто ви? Що вам треба? — плачучи запитала дівчина. Відсувається від незнайомця на протилежний край сидіння.

̶  Ш-ш-ш... Тихо, принцесо. Не бійся. Все добре. — лагідно заговорив нападник. Діана витріщила очі. Так до неї зверталася лиш одна людина. Валерій. Він часто називав її «Моя принцеса Діана».

̶  Ви? Ти? Хто ти? — розгублено запитала. Роздивляється чоловіка. Це зовсім не той хлопець, що був на усіх тих фото, які демонстрував Дубенко. Це старший чоловік, років з 35. Не дуже симпатичне, худорляве обличчя зі строгими рисами.

̶  Маленька, от ми й зустрілися... — зняв темні окуляри, капюшон. Дівчина з жахом упізнала в ньому чоловіка, якого не раз бачила у магазині, де часто бувала. Це недалеко від її дому. Він запросто міг ходити за нею слідом і все бачити, знати, де живе. О, ні... Все обман! Все!

̶  Зупини і вийди на трохи. — спокійно промовив «Валерій» до водія. Машина зупинилася біля якогось будинку. Вони проїхали недалеко. Чоловік, що був за кермом, вийшов.

  Дівчина розглянулася. Може, вдасться втекти з машини? Чи швидко цей тип бігає?

̶  Ти дуже засмутила мене, принцесо. Уникаєш свого хлопця, а дозволяєш торкатися до тебе тому шмаркачеві. — повільно каже чоловік, уважно розглядаючи її. Стало дуже недобре. Наче, гола сидить. Діана випалила тремтячим голосом:

̶  В мене немає хлопця! І хто ви, взагалі такий? Я заявлю на вас в поліцію! Це викрадення!

̶  Тихо, тихо, дівчинко. Не треба. Я не скривджу тебе. Ти знаєш, хто я. Я Валерій, якому ти писала. — гіпнотичним голосом протягнув чоловік. Ледь всміхається. Підсунувся до неї. Ніжно погладив по щоці тильною стороною пальців. Його погляд... Якийсь моторошний, одержимий. Здається, що бачить її наскрізь, пропікає до глибини, кінцівки стають, як ватяні. Діана таки відштовхнула його руку.

̶  Ви не Валерій! А, якщо це ви писали мені, показували всі ті фото, тоді ви брехун! Відпустіть мене негайно!

̶  Ш-ш-ш... Тихо. Припини. Не змушуй мене робити тобі боляче. Я кохаю тебе, красуне. Але навіть моє терпіння має межі. Тепер час, щоб ми були разом. Ти будеш щаслива зі мною, принцесо. — голос чоловіка тихий, тягучий, проникає десь в саму середину, змушуючи тремтіти. Наче зачаровує, навіює свою волю. Діані здалося, що вона п’яніє, по тілу біжать сироти. — Я дуже довго чекав. Сьогодні наш день, Діано. Ти будеш моя, а я твій. Ми створені, щоб бути разом. Я зрозумів це майже відразу, коли вперше побачив тебе. Таку ніжну і прекрасну квітку. Бутон, який розкриється в моїх руках і буде лише для мене. Я так довго шукав таку чисту дівчинку, як ти. Ходи до мене, маленька. — взяв її за плече і потягнувся, щоб поцілувати.

  Школярка отямилася і різко відштовхнула його.

̶  Не лізь до мене, бандит! Я ніколи не буду твоя! Ти огидний брехун! — і шарпнула за ручку дверей. Вони відчинилися. Та чоловік швидко схопив її в міцні обійми однією рукою, а іншою знову зачинив дверцята. Вона почала кричати. Бити його. Відчайдушно виривається. Серце вискакує, злякалася мало не до смерті. Чоловік схопив її так міцно, як в лещата.

̶  Припини! — ніжний тон голосу він змінив на сердите, хрипке шипіння. Зціпив зуби. — Вгамуйся, неслухняна! Я не відпущу тебе, краще не причайся, все одно будеш моя! Ти теж хочеш мене, визнай! Хочеш, щоб я цілував тебе, торкався... Ти хочеш цього! — знову нахилився до дівчини і нахабно впився ротом у її уста. Діана ще дужче виривається, сльози градом. Гуде, відштовхує чоловіка. Стало так бридко...

̶  Ні! Ні! Пусти! — прокричала, коли нарешті відхилився.

̶  Тихо! Вперта! — прошипів сердито. Дівчина ще голосніше закричала. Помітила, що поряд ідуть якісь двоє чоловіків.

̶  Рятуйте! Поможіть! — з усіх сил вигукнула. Вирвала одну руку від Валерія і забарабанила по склу. Нападник розгубився, побачивши, що чоловіки йдуть до них. Послабив хватку, тоді школярка знову шарпнула за ручку дверей. Вони відкрилися. Валерій спробував стримати її, але дівчина закричала. Ті двоє прохожих уже геть близько.

̶  Що тут таке? — запитав один з них. Викрадач злякався. Діана вирвалася і вискочила з машини.

̶  Він хотів мене викрасти! — закричала. І, не знаючи, чи поможуть їй ті прохожі, кинулася бігти додому. У слід їй пролунала обіцянка:

̶  Я все одно знайду тебе, принцесо! Ти не зможеш сховатися від мене! — дівчина озирнулася. Побачила, що ті чоловіки стоять, не знають, що робити. До машини підбігає водій, який вийшов перед тим. Полетіла далі. За мить знову поглянула назад. Авто від’їжджає. Діана чимдуж помчала додому, хоч ноги здавалися залізними. Добре, що недалеко.

  Біля під’їзду не побачила Тузі. Тремтячим пальцями набрала код на дверях і вихором піднялася до рідної квартири. Затарабанила в двері. Вони досить швидко відчилилися.

̶  Діано! Що з тобою? — мама сполотніла, побачивши доньку. Школярка ні жива, ні мертва, тремтячи, повернула ключ у замку і голосно розплакалася. Сповзла по дверях на підлогу.

  Того вечора довго хлипала, виливаючи мамі серце. Розповідала все, як було. Хотілося згоріти від сорому і власної безпорадності. Мама вражено слухала, уточнювала деталі. Сказати, що засмутилася, це геть промовчати. У бідолашної вдови мало не тріснуло серце од відчаю. Що робити?

  Звернулися в поліцію. Там знову довелося червоніти, зеленіти від сорому, розповідаючи, як необережно влипла. Молодий спеціаліст по кіберзлочинах дослідив усю інформацію, переписку Діани з нападником, сказав, що важко буде знайти того мужика, бо немає ніякої конкретної інформації. Все, що він розміщав про себе у соц. мережах, повна липа. Облікові записи і ip адреси «Валерій» постійно змінював. Номерів авто, у яке її насильно затягнув «принц», дівчина не запам’ятала, і навіть описати його зовнішність для фотороботу виявилося непросто. Нічого такого, що б сильно виділялося, подібних чоловіків море. А водія і зовсім не розгледіла.