Епілог

А коли ми всі наблизимо Перемогу, коли наші відважні хлопці зрештою виженуть клятого російського ворога з нашої землі, ми з Артемом, як і більшість мешканців та гостей міста, підемо на головну площу, аби святкувати. Святкувати неймовірну, величну, остаточну Перемогу над кровожерливим ворогом, який, розбитий вщент, відправиться зализувати свої рани у далекий сибір і більше ніколи звідти не вилізе.

Я вже точно буду заміжньою, а можливо й вагітною, тому алкоголь вживати мені буде заборонено, проте загальна ейфорія неймовірного довгоочікуваного свята підхопить і мене, понесе у вир шаленої радості! Феєрверків не буде, бо ще живі у пам’яті будуть звуки інших вибухів, та це не завадить по-справжньому бути щасливими.

Ми обов’язково пригадаємо усіх, хто віддав життя за свободу і незалежність України, нашу свободу. Їх велика жертва точно буде не даремною, і звісно ж ніколи не буде забутою!

А потім ми з Артемом вирушимо на відпочинок у Крим. У наш український Крим. І байдуже, яка тоді буде пора року, і байдуже, що Артем всю дорогу бурчатиме про відсутність нормальних умов для людей з інвалідністю, про можливість за ті ж гроші відпочити в Європі, частиною якої ми стали не тільки історично й територіально, але вже й офіційно. Та в жодного з нас не виникне думка щось змінити. Адже в себе вдома, у вільній незалежній країні, і жити найкраще, і відпочивати найцікавіше.

Хтось скаже, що я просто фантазую і ніхто не знає, що там буде попереду. А я скажу, що я просто візуалізую свої мрії. І вірю, що вони обов’язково збудуться!

Слава Україні!

Дякую, що були з героями) Якщо Вам сподобалася ця історія - не пожалійте автору вподобайку. Повірте, всі ваші коментарі та зірочки неймовірно надихають!

P.S.: Хто ще не читав, запрошую до моєї іншої книги "Карпатська квітка" - там сніжно і гаряче)