Глава 19

Тактика победителя - убедить врага в том, что он делает всё правильно. 

Законопослушный гражданин

Антоніо

Проснувшись сьогодні я зрозумів, що те, що я роблю це неправильно. Все неправильно. Ну який дурень буде домовлятися з демонами взамін на силу? Це звичайно круто, коли ти такий крутий, і можеш в будь-який момент комусь підставити підніжку чи не дай Бог вбити. І я є цім дурнем. Що я накоїв? Я ненавидів цю силу, яка в мені була. Мар і Жеці було легше. Одна читала думки, інший перетворювався у вовка. Але що можу я? Командувати і наганяти страх на інших. Своїм поглядом причинити біль. Цікаво, це боляче?

Я піднявся з ліжка і побачив, що мої друзів немає. Хоча після цього я навряд чи їм буду другом і кимось ще. На столі лежало дзеркало, тому взявши його в руки, подивився на себе. Зблідле обличчя, щетина, яка поступово заростає моє обличчя, темні округи під очима, не життєрадісний погляд. Ну давай, Антоніо, зроби це. Треба щось таке радикальне. Я задумався. Задуши себе! 

Моя рука потягнулася до горла. Щось не хочеться вмирати так рано. Забрав руку. Але рука знову потягнулася. Повторив те саме. Рука вперто мене не слухалася. Стоп! Я не буду це робити. Подивившись на себе в дзеркало, відчув як всередині з'являється жар і потихеньку починає мене пожирати. Ноги не витримали і потягли тіло вниз. Мої органи наче горіли вогнем, наче хтось їх розривав на частини. Як боляче! Хотілось закричати, але стримувався. Бо не знав як відреагують на це однокласники. Секунди тягнулися безкінечно. Господи, наче по черзі розкладені ножі мені в тіло встромляють.

Фух, здається полегшало. З цього моменту, я вирішив не використовувати свою силу, хіба що на демонах попробувати. І на собі її попробувати вистачило. Перед тим як снідати,  вирішив вмитися і почистити зуби. Коли йшов до ванної кімнати, то задумався.

По-чесному я маю попросити пробачення у всіх чотирьох хлопців і Ро. Вчора вистачило сміливості підійти лише до близнюків. Може тому, що вони виглядати як клоуни. А клоуни навряд чи заріжуть когось. Засміяти можуть, але зарізати... Стоун і Мей мені не довіряють, і це логічно. Я б теж недовіряв людині, яка тебе б до того ледве не вбила! Але хлопці дали мені шанс, і треба цю можливість якость виправдати. Привівши себе в порядок, пішов їсти. В їдальні сиділа сама Мар. Схоже на те, що хлопці тут теж були раніше мене, тільки пішли.

- Ну як твоя голова? - запитала Мар. Турботлива яка!

-Все гаразд. А ти як? Що нового?

Мар замовкла. Видно хотіла щось сказати, але ще роздумувала чи говорити чи ні. А потім вирішила, що краще розказати.

-До мене хлопці сьогодні приходили. - почала невпевнено дівчина.

-І що хотіли? - безтурботно Я промовив.

-Питали про Ро. Жека з ними теж був. Схоже на те, що Жека і Ер стали друзями. Да і хлопці теж були з ним дружелюбні. - відповіла Мар з острахом.

- Ну і хай дружать. Чим більше тим краще.

- Ти якийсь інший. Невже не тебе так вплинула бита, якою тебе побили Лін і Ро по голові? Дивний якийсь.

-Та ні, все ОК! - Я поклав собі в тарілку блинчик і робив його кленовим сиропом. Смакота!

 - Ти точно якийсь дивний. Слухайте хлопче, де той кровожерливий Антоніо, який хоче вбити всіх, хто трапиться йому на шляху? - прискіпливо тикнула пальцем в плече Мар. Ай, тепер синяк буде!

-Зі мною все нормально. Просто той минулий Антоніо вирішив, що болем і війною далеко не дійдеш, і те що укладати договір з демонами це була моя найбільша помилка в житті.

-Правда? - здивувалася Мар.

-Звичайно. 

-А я думала, що до тебе ніколи не дійде. - дівчина на це посміхнулася.

- Може і не треба було домовлятися з демонами, зате ми знаємо хто збудував нам прихисток і їдальню.

- Ти не злишся?

-На кого? На хлопців? Я вдячний їм, бо ми б до цього не додумались, а вони - так.

-Хмм, - Мар задумалась. Поки вона думала, я з'їв декілька блинчиків.

-Чим збираєшся зайнятися? - запитав Я.

-Піду потренуюсь. Хоча Дуб і почорнішав, але аж ніяк не згорів. І я впевнена, що кімнати цілі, в тому числі і зброя.Тому трохи повпражняюсь. А ти вже вирішив що будеш робити.

-Поки ні. Але щось в голову прийде.

-Ооо, оце я впізнаю свого минулого хлопця!

-А чого минулого? - підозріло прищурився Я.

- Ну ти то ти, то не ти. Дуже важко відслідкувати твій настрій. То ти тихий і спокійний, а через хвилину титани і деспот, то ти романтичний і ніжний, то злий і жорстокий. І очі такі темні враз стають. Наче тебе зачарували. Тим більше, після договору з демонами. Ти змінився, тепер ти інший. Я тебе побоююсь. - чесно призналася Мар. 

-Слухай, я теж не у захваті від цього, але впевнений, що ми разом подолаємо цей шлях. - Я підійшов до дівчини і поцілував її у лоб. Мар піднялася і наші губи злилися у поцілунку. Мені так цього не вистачало. Її ласкових рук, теплого погляду, сяючої посмішки. Дівчина посміхнулася і пішла. А я вирішив зробити собі капучіно з маршмелоу. Треба збодритися.

На вулиці була гарна погода, то му я вирішив скупатися. Взявши все необхідне пішов на пляж. З однієї сторони побачив Ро, яка тренувалися. Вирішив, що краще піду плавати в інше місце. Гостра зброя в руках розгніваної дівчини, то страшне діло. 

Вода була дзеркальною чистою, я затримав дихання і пірнув вниз. Як добре що взяв з собою маску! Рибки, побачивши моє велетенське тіло, повтікали хто куди. Зате подивився на черепашок, крабів, маленьких медуз (добре що не жаляться). Думав взяти перли з мушлі, та жаль було псувати таку красу.

У хлопця був прекрасний настрій. Та він розумів, що треба вирішити цю ситуації. Тому побачивши Жеку, прокричав:

-Стій, треба поговорити!

Я знав, що Мар і Жека ходили просити пробачення, але чомусь мої слова знервували хлопця. Ну да, тепер з такими силами я тиран!

-Я теж ходив просити. -промовив з розумінням. - Здається ми сильно влипли. Тому мати в союзників хлопців я не проти, а за. Тому збирай своїх і приходь. Треба поговорити.