Глава 16

Я знаю боль. Сначала тебе кажется, что сможешь вынести её, а на деле оказывается, что не можешь. И когда это происходит, ты либо находишь причины жить дальше, либо... Итак, когда вы перестанете испытывать боль, у вас появится желание жить.

Доктор Хаус (House M.D.)

Ерні

Я зі злістю кулаком вдарив по дереву. Всі просто показилися! Мені страшно вже з кимось говорити! Як тільки Лін покинув цю виставу, я пішов теж геть. Навколо лише брезуни! Всі брешуть направо і наліво і навіть не червоніють! В мене була хлопець, І я його покинув, бо він брехав.

Так у мене не правильна орієнтація, як кажуть навколо. До тогож я став геєм завдяки моїй сім'ї. Дякую тобі мамо!  Вона кинула мого батька, свого чоловіка, заради служанки. Так крім того, що вони почали зустрічатися, вона ще одружилася з цією, І завагітніла. Ну що в таким випадках роблять лесбі? Тепер я на дівчат не дивлюся. Я навіть не знаю як з ними дружити! Хоча те, як в мене в списку друзів з'явилася Ро, тут треба подумати. Хоча після того як вона закликала дощ, то впевнений, що вона просто мене і моїх друзів причарувала. Магія!

Я йшов через ліс і по дорозі бив кулаками дерева. Треба випустити пар. Зазвичай я його випускав, коли займався боксом. Груша була гарним співбесідником і психологом в такі часи. Проте, на жаль, її тут не було. Зате були дерева! 

Фух, трішки полегшало! Звичайно дерева не такі зручні, але згодилися. Жаль звичайно, але краще побити дерева, ніж вдарити людину. Шкода теж є, але не така значна. Проте бажання вдарити по морді так і не зникло. Дощ продовжував лити, як божевільний. Піднявши голову, подивився вгору. Величезні краплі падали на землю, на мене, на дерева. 

Я почув шурхіт і пішов подивитися, хто його створював. Чомусь мене занесло до Будинку Виживань. Біля однієї з кімнат, я побачив Жеку і Мар, які розмовляли. Вирішив прислухатися. Чому це Мар хоче вибачитися? Та невже? І не лише перед Ро, але й перед нами! Дивно все це. Дівчина згодом пішла, а Жека залишився. Тепер я знаю кому можна набити морду. Ідеальна кандидатура. І тільки я вирішив вийти з під схованки, як тут Жека перетворився у вовка. Опаньки! Оце сюрприз! Тому вирішив за ним простежити. Та схоже, що хлопця не хвилювало це, бо він побіг по острову. Я поспішив за ним.

Великий чорний лохматий вовк. Чимось схожий на вовка-Джейкоба з "Сутінок". Широкі очі, кликастий рот, великі гострі зуби. З цим звіром буде битися важче.

Звір згодом зупинився біля моря, видно хотів напитися. Чудова можливість, щоб підкрастися ззаду. Я пригнув на нього, зламавши при цьому йому плече. Той заскулив і подивився на мене такими жалібними очима. Ну тільки не як кіт з Шрека! Мене не відволічеш. Ми знову кикулися в бій. В шию, в плече, в ніс... Через кілька хвилин на піску лежав вже Жека, а не вовк. Схоже на те, що я зламав йому майже все тіло.

- За що? - простогнав хлопець. Я підійшов до нього і промовив.

-Давай подумаю. Постійно хочете нас вбити, не даєте покращити вам життя...

- Слухай, я на це не підписувався. Я з самого початку не хотів в це вплутуватися. Це все Антоніо. "Ми повинні, нам треба..." Що повинні, що нам треба я так і не зрозумів...- хлопець намагався встати, проте постійно падав.

-Проте ти все одно пішов! - продовжив тиснути я.

- Ну ми ж типу друзі: Я, Мар і Антоніо. Хоча б я сказав, що вони закохані, а я так тил прикриваю. Ну і пішов. А вже згодом зрозумів куди вплутався.

Я почесав потилиці і згодом протягнув йому руку.

-Мир?

-Мир! -вдвох скріпили союз рукопожаттям. - Я знаю, що ми не станемо друзями... - почав Жека.

-Чому ти так думаєш? - здивувався Я.

- Ну ти ж сам казав, що ми постійно хочемо вам вбити.

- Ну по-чесному, то такого пориву з твого боку не бачив. - чесно признався я.

І це була правда. Женя при всіх діяннях Антоніо зберігав нейтралітет.

-Ну так і є! - добавив вовк.

Я допоміг йому встати.

-Боляче! - співчутливо промовив Я.

-Ну коли тобі демони дали силу вовка, то схоже на те, що вони добавили швидку генерацію.

Ми направилися в сторону Повітряного Будинку.

-А от з цього місця детальніше.

І ось у Вітальні вмиті, перевдягнені вминаємо бутерброди. Дощ так і не перестав, тому сидіти в теплі, розмовляти і їсти чи не найкраще що може бути за цей час.

Жека почав говорити.

-Антоніо ще з самого початку підозрював Ро, як вона привела чотирьох хлопців, як з'являлися різні будівлі. Мар вирішила простежити вночі, і побачила вас. Проте вона нічого не сказала.

-Чому? 

-Їй і так все подобалося, навіщо все псувати. І ось одного дня, коли все вже було побудовано, бо ніяких нових будівель не з'являлося, він вирішив напасти. Він був здивований, коли побачив Дуб. Ну чому Дуб на острові? З першою появою на острові тут росте це дерево. Антоніо вирішив підготуватися ретельно і нападати третього дня. Проте в Дубі нікого не було, але там були розміщені гамаки, стіл, стільці. Хлопець зрозумів, що тут хтось жив. Ба нікого не було. Це ж ви там були?

-Жили! Аж доки Мей не почув вашу розмову ну ми і вирішили переселитися і збудували оце! - хлопець показав на Повітряний Будинок.

-І за скільки ви все це збудували? - промовив вражений Жека.

-За два дня!

-Круто!

- Так що було далі? - запитав Я.

-На наступний день до нас навідалися демони і розказали про те, що вони хочуть заключити з  нами договір. Це я зрозумів, коли вони почали говорити про союз. І взамін ми отримаємо сили: Антоніо буде силою погляду командувати. Хто не слухається, то той поглядом робив боляче. Неприємно по-чесному. Мар - читає думки, а я - перетворююся у вовка по власному бажанню. Все, що нам треба було зробити це прибрати Ро.

-Ро? А чим вона їм заважала?

-Не знаю. Ну якщо тебе збирається вбити істота не з цього світу, то схоже, що вона добряче їм насолила.

-А якщо згадати, що вона ангел я зірка... - добавив Я.

-То вона в повній ж*пі! - підтвердив Жека.