Глава 15

The only person with whom you must compare yourself is you in the past.  And the only person you should be better than is you now.

Sigmund Freud

Мар

Я стояла всередині Дуба і не могла повірити цьому. Чому Лін і Антоніо так ненавидять один одного. І Мей і Стоун, які схожі на близнят. Навіщо? За що? Я почула вибух, і в голові все зупинилося, тіло перестало слухатися. Чомусь захотілося сміятися. Я з розуму схожу! Точно. Женя мене виніс на руках і Антоніо з виду пропав. Черт! Тільки не це! 

З очей лилися сльози, які не могла зупинити, та й не хотіла. Я побачила Ро, яку витягли силою з Дуба. Невже вона хотіла покінчити з моїм коханим. Та ще вдарила його битою. Хоча після того як демони дали йому силу, я сама була б не проти йому дати. Здається ця самовпевненість і гордість його приб'є!

Ро подивилася на мене. Проте мені не було діла до неї, в голові лише був Антоніо. Я пошепки промовляла його ім'я. Жека міцно обнімав, бо розумів, що мені необхідна підтримка.

Та згодом я почула гуркіт і побачила як Ро, яка дала одному в ніс, двом іншим між ногами і ще іншому по нозі, І вибачаючись побігла всередину в Дуб. Вона що божевільна?

Дерево палахкотіло, моє серце на це дивилося і болісно зжималося. Пройшли хвилини. Такої тиші я не чула, взагалі не чула. Дерева почали хитатися від вітру, моє волосся розметлялося по обличчі. Без різниці як я виглядаю. Головне, щоб любий був живий. Знову стався вибух, я роздивилася і побачила коханого, якого на собі тягнула Ро. Їх викинуло назовні. Підбігши до Антоніо, зрозуміла, що він живий. Слава тобі Богу! Я поцілувала його в губи. Почула стогін, хлопець прийшов в себе. 

-Мар! Це ти мене врятувала?

Я не вмію брехати, навіть коли треба. Тому вирішила сказати правду про Ро. Хлопець лише кивнув не то з вдячністю не то з розумінням.

Я подивилася на дівчину, та розкинула руки, її магія накликала грозу з дощем та сильним вітром. Дуб перестав горіти. Хоча і залишився такий вугільно-чорним. 

Згодом ратівниця почала розповідати про себе. Я це і так знала, хоча деякі моменти були для мене нові. Зірка! Ангел! Багато посад! Ще б реверанс зробила! І зробила! Нас згодом наприкінці покинула, не забувши зробити концерт з блискавкою. Та хоч і демони і наказали зловити, я більш її не ненавиділа, а жаліла.

Однокласники ніяк не реагували, лише Лін, це той хлопець, якого ми зловили, плюнув на землю і пішов в ліс. Цікаво про що вони зараз думають?

Ми з Жекою, взявши з двох сторін за талію Антоніо, пішли у нашу кімнату. Кімната на трьох людей. Командир же наш двох інших повиганяв! Поклавши хлопця на гамак, я потягнулася за аптечкою. Треба перемотати голову. Намочивши вату перекисом водню, раз-у-раз доторкувалася до шкіри. Антоніо моршився, проте що йому боляче не показував. Жека пішов. Через декілька хвилин приніс їжу: апельсиновий сік, булочки, бутерброди і гіркий шоколад для підняття настрою.

Антоніо піднявся і заявив:

-Ро втекла?

Я зітхнула. От я не треба, то на пустоту місці війну влаштує.

- Вона не втекла, а притаїлася! - почулося від Жеки. Наче читає думки. Хоча майстер в цьому я. Точно. Чомусь Антоніо думав про Ліна. Йому хотілося врізати. Бідний Лін!

- Слухай, тобі треба відпочити, невідомо чи є в тебе струс мозку чи може черепно-розмова травма. Поспи.

Антоніо хотів заперечити, проте очі злипалися і через хвилину почулося тихе сопіння. Ми з Жекою тихо поїли і вийшли подихати свіжими повітрям. Дощ на вулиці так і лив з відра, навіть з двох. Гучно гримів грим, яскраво світила блискавка, тяжкі краплі стелилися по листках і важко спадали на землю.

Треба поговорити з Ро. І вибачитися за те, що було. Схоже, що демони вкладаючи магію всередину, позичили і трішечки себе. Тому мої злісні наміри це лише демонська натура.

- Чого замовкла? - сказав Жека.

-Хочу вибачитися перед Ро. Та й перед хлопцями теж.

-Негарно вийшло. - У відповідь я тільки кивнула. Розмова не клеїлася, тому вирішила піти.

-Ти куди?

-Просити пробачення!

Ро, як я не старалася, так і не знайшла. Проте побачила Мея і Стоуна, які стояли, обпершись об дерева напроти один одного, І про щось розмовляли.

- Це так дивно! Наша подруга є ангелом! Цікаво, коли настане пора вмирати, вона припасе для нас запасні місця? - промовив Мей.

 -Я не впевнений! - зітхнув Стоун. - Ми навіть з нею не поговорили. Жодного слова не сказали.

- Ну  знаєш, коли твоя подруга є ангелом, так іще й безсмертним, то трішечки стає страшно...

- За себе!

- Та й Лін сприйняв цю звістку не добре, про Ера я взагалі мовчу.

-Дерева після зустрічі з Ерні виглядали жахливо. Я навіть не хочу уявляти, що могло бути з Ро. 

- Так, дерева постраждали найбільше. 

-Лін взагалі пішов в себе. Я до речі за ним спостерігав.

-І як він?

-Пішов митися під дощем. Взяв шампунь, мило, одяг і пішов.

-Він мився що... - хлопець показав на собі, - голий?

-Голісінький.

Брати одночасно засміялася. Я вирішила долучитися до їхньої розмови.

-Привіт! - не такої реакції я чекала. Хлопці витягли ножі і роздратовано сказали:

-Чого тобі? - точно близнята, одночасно промовили слово в слово.

Я підняла руки, наче здаюся.

-Я не прийшла з вами битися, я хочу попросити пробачення.

Брати замешкалися, хоча ножі не опускали.

-А де твої друзі? - Мей показав ножем по дві сторони від мене.

-Антоніо спить. Після того як Лін битою його по голові вдарив...

Хлопці від здивування аж ножі опустили.

-А Лін не жартував, що вмаже йому. Вмазав тільки битою.

-Жека гуляє по острову. Він з початку не хотів в цьому приймати участь. - промовила Я.

Хлопці замислилися.

-Слухайте, я розумію, що друзями ми навряд чи станемо, проте... - протянула руку. - давайте хоча б будемо союзниками. - Звичайно не такими союзниками як з демонами.

Брати замовкли. Я на них не давила. Стосунки і так були напружені.