Глава 10

The only way you're gonna survive is to do what you think is right, not what they keep trying to jam you into. You let 'em do that and you're gonna end up in nothing but misery!

Saturday Night Fever

Чомусь болить голова. Я відкриваю очі і порщуся. І за що мені це все. Я доторкуюся рукою до лоба і відчуваю липку рідину. Дайте вгадаю, кров? Надіюся встати проте чую шуршання. Встати не вийде, тому приймаю бойову позицію сидячи, навіть, то напівлежачи чи напівсидячи. Щось між. Згодом чую "Ой!" І на звук повертаю голову. На підлозі сидить Лін і тримає руку об підняту голову. З носа тече кров. Невже це я його?

 -Вибач, вибач, я не спеціально! Чортові рефлекси спрацювали! - Я підповзла до друга. Подивилася на сорочку і розірвала один рукав.

-Тримай, може полегшає! - я протягнула йому шмат тканини.

- Навіщо? - юнак подивився на мою розірвану сорочку, все ще задираючи голову.

-Заглажую свою вину. - Я посміхнулася. Заперечив, але взяв.

Мені стало трішки легше і я встала. Де це ми? Кімната до страху було схожою на в'язницю, чи була нею. Оглянувшись, побачила пляшку води. Змочивши шмат тканини, я привела в порядок Ліна, а згодом вмилася сама.

-А чого ти тут робиш?

-Сиджу, фільми дивлюсь, не бачиш! - хлопець провів рукою по кімнаті.

- Я серйозно питаю!

- Ну це довга і весела історія з трішки печальним кінцем для мене.

-Я вся в увазі. - позручніше всівшись, я подивилась на юнака.

Лише зараз я побачила який він гарний. Високий хрест, сині очі, гостре підборіддя, розпатлане чорно-зелене волосся. Має безліч ідей, є їх генератором, хоча виконавцями зазвичай виступають близнята. Ер відповідає за провіант. З під одягу виступали мускули, схоже було на те, що хлопець обожнює займатися спортом. Юнак був подряпаний. Як кажуть, чоловіка прикрашають шрами, то Ліна прикрашали подряпини.

-Ну я тільки-но проснувся і вирішив що для початку гарного дня треба приготувати сніданок. Згодом проснулися хлопці, І Мей, як завжди, почав обурюватися, бо його хтось вдарив вночі.

-І хто ж це був? - здивувалася Я.

-Ерні. Типу Мей уві сні говорив. - хлопець про любов свого друга вирішив не розповідати. - Потім Мей побив його подушкою, Стоун і Ер почали знущатися і той утік.

"Якщо захочуть, то хлопці можуть бути жорстокими." - подумалося мені.

- Ми вирішили, що так не гарно і вирішили вибачитися, але Мей приніс нам шокуючу новину.

-Знову пристрасть шукати пригоди включилася? - хмикнула Я.

- Мей це вміє! - засміявся друг. - Так от, ті троє типу третього дня на нас збиралися напасти. Ну ми швиденько і збудували Повітряний Будинок.

-Це рекорд!  

-В нас буде практика. - промовив Лін. - Так Антоніо, Мар і Жека забрали Дуб. Зранку його поремонтувати. Ну я думаю, ти його і так бачила по дорозі сюди.

Не сказати, що я бачила, але різницю між минулим і сьогоднішнім замітила відразу. Чорна кора, багато вікон, червоне світло, короче, страшно.

- Мар знайшла інструменти, Жека зрозумів по гамаках, що в Дубі хтось живе. Антоніо почав дивитися вгору. Такий сердитий був.

Я лише закотила вгору очі. 

-Ер вирішив над ними познущатися і почав з рогатку його обкидувати. Мені здалося наче Антоніо зараз звариться  від гніву. Ми всі сиділи у Вітальні і за цим спостерігали.

- А далі Антоніо почав лізти на дерево. - при цих словах я аж вирячила від несподіванки очі. От тобі й на. 

-Впертий буран! - промовила Я.

-Не то слово! - обурився Лін. - На щастя, коли ми шукали нове житло, то вибирати такі дерева, на які ну неможливо залізти. Щоб точно можна було впасти. Я ж з хлопцями були вправними лазунами.

-Як мавпочки. - сказала Я.

- Ну да. Таких дерев було багато. Одне гірше другого. Нам навіть не прийшлось вибирати. Не було з чого. Це видовище треба було бачити: Антоніо лізе по дереву, падає раз-у-раз, матюкається що є сили, але лізе. Це була комедія. Через 2 хвилини ми лежали на підлозі від сміху. В нас була істерика. - Я старалася стримувати сміх, бо це все уявляла. - Але хлопець зібрався до кімнати. Ми як мавпочки по деревах спустилися і розбіглися в різні сторони, перед тим домовились зустрітися в іншій кімнаті. А далі ми бігали, ми спереду, Антоніо ззаду. Де були Жека і Мар ми не знали. Проте я з хлопцями так і не зустрівся.

- Чого? - запитала Я.

- Мене зловили, я їх побив, але прийшов Антоніо і магія якусь використав. Мені стало боляче...

-Наче внутрощі розривало? - уточнила Я.

-Ага. І я опинився тут. Що з хлопцями я не знаю.

-З ними все чудово. Я впевнена вони думають, як нас спасти. - промовила Я.

З цими словами почувся  скрегіт замок, двері відчинилися і в кімнату зайшов Антоніо. Мене мовчки пов'язали і я кімнату покинула.

Кімнати яких раніше не було мене вразили, деяким я дала назву.

• Кімната страху
• Кімната тортур
• Кімната нарад

Пішли у третю кімнату. Схоже на те, що використали завзяття розширення простору. Приміщення було великим, посередині кімнати стояв широкий стіл поставлений стільцями, на яких сиділи однокласники. Мене штовхнули і я впала на коліна.

Розмови затихли, і Антон сказав:

-Так скажеш навіщо ти нас сюди відправила? 

Кращий захист - це перевести розмову в інше русло.

-А якщо ви помилилися, І це не я це зробила? І теж як ви тут випадково. Вибачатися будете, читаючи на коліна?

- Ми тобі не роби, щоб ставати на коліна, - відрізала Мар, - а може ти станеш.

-Вона і так на колінах. - шепотом відрізав Жека.

-Звідки ти знайшла цих хлопців з такими дивними іменами? - різко увірвав шепіт інших Антоніо.

-Нормальні в них імена. - перебила Я командира. - Треба більше фантастики читати, - А вже тоді ще добавила. - Звичайно, якщо взагалі вмієте це робити.

-А ти, як я бачу, навчилася хамити! - добавив Жека.

-А я, як бачу, І до того це робила. Просто ви під роздачу не попадали. - процідила я крізь зуби.

- Так, досить! - Антоніо стукнув кулаком по столу. Всі замовкли. - Так ти нам не скажеш?