А хто з приятеля перекинувся на ворога, то, значить, І раніше не був приятелем і не буде.
Іван Франко
Будинок, який показали хлопці, був воістину дивовижний. Він ловко ховався між деревами, бо був весь у зелених листках Біччі. Мені подобалися коридори, які мелькали між деревами. Друзі чудово постаралися. І це ж треба лише 4 кімнати, але розтягнути помешкання аж на кількасотень метрів! Ми опинилися у Вітальні і Стоун нашвидкоруч зробив мені коктейль. Ну я б не назвала це швидкоруч. Схоже було на те, що юнак нервував. Декілька разів пролив коктейль, і згодом тремтячими руками мені його дав. Інші теж були пригнічені і сумні. Ми всі сіли на пуфіки і я згодом запитала.
-А що сталося з Дубом? Він же виглядав по-іншому. Хто зробив його таким жахливим?
Близнюки перезирнулися і заржали.
Ер вирішив пояснити:
-То наша банда троїця це все влаштувала. Так іще залучила до цієї війни й інших твоїх однокласників. Ми як проснулися сьогодні цю "красу" і побачили.
- Ну точніше ми побачили Антоніо, який доторкнувся рукою до дерева, і воно враз і виросло.
-І дивний взагалі він якийсь став. Ті твоє теж якісь наче того! - Мей покрутив пальцем біля віска, показавши, що вони божевільні.
-І довго ви цей будинок будували? -запитала Я, потягуючи коктейль.
-Вчора закінчили. - промовив Ер, розтягуючись на пуфіку.
-І як довго мене не було? - чомусь почали закрадуватися у голову підозри.
-Три дня! - в один голос відповіли хлопці.
Я аж відкрила від здивування рота. А чого так довго? Мені здалося, що на Небі я була ну максимум годину від сили. Але ніяк 3 дня? Ну дивно, що я повернулася ввечері, а не зранку. Але все ж. Щось у цьому мені не подобалося. Я все одно поки не довіряла своїм небесним охоронцям. Може на Небі по інакшому йде час?
Розглядаючи по черзі хлопців, я побачила, що когось не вистачає.
-А де Лін? - запитала Я.
Хлопці декілька хвилин ковиряли взуттям землю. Господи, там же немає що ковиряли! Дирку зробити! Але згодом Мей відповів:
-Скажімо там, його зловили кровожерливі однокласники.
Ну все. З мене досить. Швиденько допивши коктель Я встала. Треба щось робити. Мій друг потрапив в біду. І схоже що все це через мене.Тому я вирішила перевдягнутися і піти поговорити з моїми однокласниками. Коричневі босоніжки, джинсові штани з підвернутими краями, біла футболка і чорно-фіолетова сорочка у клітинку та чорний капелюх підкреслювали те, що я настроєна серйозно. Ну все, тепер не відвертеся!
Хлопці накинулися на мене.
-Ти куди? - запитав стривожений Ер.
-Хочу поговорити з своїми однокласниками і дізнатися що чорт побери відбувається тут. - з цими словами Я покинула Повітряний Будинок. Хлопці мене навіть не зупинили. Хоча і треба було.
- Здається Ро по лікті в лайні. - промовив Мей.
-Хочу тебе виправити, бо неправильно сформулював. Не по лікті, а в самісінькому лайні.
-Брате, з тобою я повністю згоден.
Тим часом Антоніо, Мар і Жека вже встигли переселитися в Дуб і його поремонтувати. Не знаю, що там вони ремонтували, але все ж. Спочатку інші однокласники були проти, коли дізналися план трійці, проте важкий погляд Антоніо заставив всіх замовкнути. На пляжі роздалися протяжні крики про допомогу. Погляд Антоніо творив чудеса. Всі безумовно його слухалися, деякі побоювалися, проте ніхто не смів заперечувати. Біль, то страшна, але сильна річ. Тепер Дуб Всевишній охороняли шестеро 4 хлопців і 2 дівчат.
-Ти думаєш вона сюди прийде? - промовив Жека.
-Джон сказав, що злодії в будь-якому випадку ще раз повертаються на місце злочину. Така традиція. Хоча вона не злодійка. Але погана людина. Тому тут нічого не міняє. - пояснила Мар.
-По-моєму, ви ВСІ зійшли з розуму! - третє слово гучно підкреслив Жека. -Я ще на початку знав що діло тут не чисто. І те що ви якісь хворі.
-Хто хворий? - почулося з Дуба, а згодом показався і Король Болі і Війни - Антоніо. Схоже на те, що він був серйозно готовий до війни. Бо заставив всіх носити чорні бойові костюми і зброю - холодну і вогнепальну.
-Ніхто, всі здорові! - розгублено промовив Женя. Та незважаючи на все це, він дуже боявся командира, особливо після того, як той отримав силу. Вовкодав не хотів стати наступною мішенею.
Антон став посередині групи і сказав:
-Зараз Ро прийде, тож готуйтеся!
Інші на це тільки оскалили зуби.
І що це за нерозуміння? Я вийшла з лісу на галявину і побачила групу однокласників. Тому тихенько підійшла.
-А чого ви тут стоїте? Охороняєте? - Я почала розмову.
Мар на це лише потягнулася до ножів, Жека лише зітхнув, проте дивився на мене, як на свого ворога зі злістю.
І що це з вами сьогодні. Друзі теж наче на ножах.Хоча ні, ці з ножами.
-Стережемо цей Дуб. Тільки я не розумію, чому на острові ця саме він. Ця рослина не переносить таких спекотних умов. Його ж треба доглядати, поливали, а цьому хоч би хни.
-А можливо тут хтось живе. Якщо тут є двері, - Я показала на них, -то логічно, що там хтось живе.
-Чи живуть... - добавив Жека. Антоніо лише кивнув.
- Так може признаєшся?
-В чому?
-Що це ти нас відправила на острів!
Я відступила назад. Схоже на те, що я в пастці.
Антоніо посміхнувся і промовив з владою у голосі:
-В'яжіть її!
Я відступила назад і наткнулася на інших однокласників. Мене обступили. Я опинилася в колі.
- Ви з глузду з 'їхали? Ви думаєте, що це Я вас відправила на острів? Воно мені треба лишні мороки?
-А хто ж! Як тільки ми сюди потрапляємо, ти зникає, І через декілька годин проводиш хлопців, І ще з такими дивними іменами: Лін, Стоун, Мей й Ерні. Наче вони з фантастичного світу!
-Припустимо, що це Я вас відправила на острів. Що тоді ви зробите? Голову відріжете, утопите, заріжете, задушите...
-До речі, гарні ідеї! - Мар в руці швидко крутила ніж.
-Удачі!
Я відчула, що в мене всередині тіла накопилася енергія і я з усієї сили її випустила. Ніжно-голубі кулі полетіли в різні сторони. Ніхто цього не очікував. Проте одяг всіх захищав.