Глава 6

Однако такова уж особенность звёздного неба: у всякого, кто глядит на него, сладко щемит сердце. Возможно, мы и в самом деле родом откуда-то оттуда?

Борис Акунин. Нефритовые четки

Хто знає, ким ми були у минулому житті? Ніхто. Можливо ми знаємо ким є зараз?

Відкрила очі. Потягнулася. Все з тяжкими роботами закінчено на цей раз. Не знаю, що взбреде у голову Ліну, а по-чесному знати не хочу, я вирішила помедитувати. Перекусивши бутерброд і запиши холодним апельсиновим соком, я сіла у позу лотоса. Мене закрутило і я опинилася у білосніжній залі. Ви знущаєтесь? Я можу хоч колись спокійно посидіти і подумати про щось, а не постійно кудись переміщатися. 

Зала була білосніжною починаючи від стільців і закінчуючи двома чоловіками, які були одягнені у білі плащі з накинутими капішонами. Вони з цікавістю мене розглядали, як і я їх. На вид я їм дала років 25. Я звичайно не сильна у вгадуванні віку, але схоже було що я вгадала. Вони були альбіносами чи що. Бороди були білі, вії білі, брові білі, очі чисто голубі. Красиво.

- Ми тебе давно чекали! - сказав один з них. - Мене звати Джей.

-А мене Джон, - додав інший. - Ми твої друзі. Не лякайся нас. Краще підійди ближче. Ще ближче. Та не бійся ти так.

Я повільно підходила до так званих "друзів". Довір'я не викликали у мене ніякого. Хто ж вони такі?

Крім плащів, у них навіть взуття і штани, які виглядали були білі. Підійшовши ближче, я побачила величезний як стіна білий екран, І клавіатуру, яка лежала на столі, теж білу. Проте мою увагу звернула книжка з міцним переплетеним коренем. Кровавого вишневого кольору обкладинка відлякувала усякого, але не мене. Мені, навпаки, стало дуже цікаво. Книжка називалася "Переплетені стежки Пекла і Раю" Це типу я в раю? Я що вмерла? Пекло точно було б червоним, це ж кров, страждання, біль.

Книга була відкрита на статті "Таємниця Оба: Все або нічого!" Ухти, а що це за Таємниця Оба? Де ж це я про неї чула?

Та нічого прочитати мені не дали, лише перед носом закрили і заховали від мене подалі. Погано ви мене знаєте! Якщо в мене просипається інтерес до чогось, то я не заспокоюся поки не дізнаюся.

-І хто ж ви такі? - Я схилила голову на бік. Зазвичай так робила, коли когось роздивлялася. Істоти відступили.

-Ми ангели, як і ти, - сказав Джон.

-Я що, померла? - передавалася Я. - Я не жива?

-Ти не померла. В чому радість бути зіркою, так це те, що ти не вмираєш.

А я то думала, чого мої батьки називаються мене "зірочкою"? До речі, відносно батьків?

-Ти лише перенеслася із Землі на Небо. - добавив Джей.

- Ангели всюдихідні: вони живуть як і на Небі, так і на людській Землі.

-До тогож, від тебе приємно пахне.

-І чим же?

- М'ятою, сосною, мокрим асфальтом після грози.

Звучить звичайно дивно, але приємно.

-А ще ти світишся ніжно біло-голубим сяйвом, у тебе дуже різнобарвна аура.

Хм! Круто!

-У кожного ангела є ім'я. Твоє справжнє ім'я Уль, земна ім'я - Ро.

-А можна запитання? Хто тоді мої справжні батьки?

- Твої батьки - це провідники, які захищали тебе до дитячого повноліття. Воно починається у 5 років. Після твого дорослішання батьки ще декілька днів наглядають за тобою, а потім повертаються назад.

-Куди?

-На Небо.

- Це означає, що я їх можу побачити? - з надією запитала Я.

- Скоро!

-Я хочу зараз, скоро може тривати дуже довго. Значить якщо мої батьки - ангели-провідники. А ви тоді хто?

- Ми твої охоронці! - з гордістю промовив Джон, - І за тобою спостерігаємо.

-Ти дуже чуттєва дівчина. Хоча і ангел. У дитинстві тягнулася до людей, але зараз від них тікаєш. Хоча по-чесному такі ангели як ти не доживали до свого повноліття. А ти вижила.  Може просто про це не думала, а може вірила, що виживеш.

-Люди мене дивувати і дивують. Вигадують різноманітні всячини. Хоча стало все простіше. Добрих людей залишилось мало. І то половина ховається за маскою гніву і невпевненості. Може так легше живеться? Хто його знає. Але всесвітня рівновага все одно є. Напевно не всі люди злі, а не всі добрі - погані!

-Ти чимось схожа на земних людей! - добавив Джон.

-Чим же? - здивувалася Я.

-Зазвичай, коли ангели народжуються, вони чисті душевної, чисті ззовні, не мають свого характеру. Тому ми їх відправляємо на Землю. Люди такі незвичайні... Вони чимось схожі всередині, але ззовні зовсім і, водночас, надзвичайно різні. Небесні мешканці такий дар теж мають.

-Люди формують ангелів і демонів, їх характер, їхні думки, емоції і почуття. Виліплюють з глини який образ: з крилами, комусь дають роги, комусь німб.

І це правда. Люди самі формують у собі два прототипа.

Ми прогулювалися по саду. І в котрий раз я перечіплювалася на гладкій підлозі. Охоронці мені допомагали встати, але щоразу, доторкуючись до мене, ангели швидко ховали руки в кишені. З чого б це? 

Але треба було повертатися назад, тому я, сівши у позу лотоса, ще раз подивилася на стіл, на якому лежала книга, І закрила очі.